Старших учасників "Прометею" і далі можна чути у церковних хорах Підгірок та Калуша Присутні хористи «Прометею», історики, працівники культури мали можливість зануритися у приємні спогади, переглянути експозицію і навіть заспівати пісні з репертуару чоловічої капели. Стенди майстерно виготовив учасник колективу Богдан Федорко, використавши матеріали з особистого архіву Івана Кримського, багаторічного художнього керівника та диригента капели.
Історія народної аматорської чоловічої хорової капели «Прометей» починається зі створення мужеського хору при читальні «Просвіти» у селі Підгірки в 1926 році, розповіла наукова співробітниця музею-оселі родини Івана Франка Леся Кирилович. Проте діяльність тривала недовго. Адже радянська влада заборонила читальні «Просвіти», тому розпався і чоловічий хор. У 1945 році Данилові Смольському було вказано з райкому партії організувати хор. У Станіславові відбувався обласний огляд художньої самодіяльності «оновленого Прикарпаття».
Оригінальна світлина хору 1931 року
Понад 10 років мовчав хоровий спів у Підгірках. Свідома молодь, яка була ядром сільського хору влилася у ряди УПА. Зокрема, Іван та Степан Магаси, Іван Худяк, Андрій Стадник, Данило Когут. У 1957 році молодий хор започаткував при сільському клубі Підгірок Степан Думінкевич. У 1960 році колектив переріс у знану тепер народну чоловічу капелу «Прометей».
1968 року "Прометей" нараховував понад 60 виконавців
За словами Лесі Кирилович, основою репертуару були пісні українських композиторів Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Михайла Гайворонського, Миколи Балема, Петра Ніщинського на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Олександра Кониського, Павла Чубинського. Популярними були й обробки народних пісень — стрілецьких, козацьких, повстанських, колядок, коломийок.
В часи Радянського Союзу не віталося виконання патріотичних пісень, пригадує хорист «Прометею» 78-річний Михайло Балван. Тому хор змушений був виконувати пісні й про Леніна. А коли співали пісню «Чуєш, брате, мій», деякі керівники запитували: чому сумуєте за Україною — і відмовлялися від патріотичних пісень.
Вже з початком хрущовської відлиги більше почали виконувати партизанські, стрілецькі, козацькі пісні. Репертуар був величезний близько — 200 пісень. Каже, що коли прийшов до «Прометею», був у 10 класі. Найбільшим склад капели був у 1965 році — 65 осіб. Один одного любили й поважали, зазначає Михайло Григорович:
— У колективі були різні люди різних професій. Ми були молоді й поважали старших. Ми мали за велику честь бути у колективі й, звичайно, ми молоді слухали старших. Звісно, жартували. Але вміли відноситися по-людськи, ми цінували їх, а вони — нас.
Пік розквіту «Прометею» припадав на 1990-1991 роки. Гастролювали по всій Україні. Один із найяскравіших виступів — святкування 500-річчя Запорізької Січі.
Керівниця колективу Ганна Дзюбановська згадує, що з капелою у неї залишилися тільки найкращі спогади. Так, свого часу чотири роки замінювала багаторічного керівника «Прометею» Івана Кримського, який на той момент захворів. Про свого колегу відгукується з теплотою:
— Він був дуже хороший, добряк. Його хлопці полюбили, він мав притягальну силу.
Дискусійною залишається дата присвоєння колективу звання народного — 1962 рік, каже Леся Кирилович. Адже, проаналізувавши дипломи, грамоти й беручи до уваги свідчення керівників Володимира Зваруна і Розалії Михайлів, фігурує інша дата — 1971 рік.
— Ця дата залишається дискусійною. Тільки в 1977 році з'явилася грамота, де вказано «народна чоловіча капела». У грамотах 1964-67 років пише тільки «хор» без назви «народний», — наголосила наукова співробітниця музею-оселі Івана Франка.
Зараз чоловіча капела «Прометей» і далі продовжує свою діяльність. Сьогодні юнацький склад капели продовжує хорові традиції, щоб стати справжніми "прометеївцями" під керівництвом Лесі Стефанів. А старших учасників і далі можна чути у церковних хорах Підгірок та Калуша.
Ірина КМІТЬ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор
