Голова у своїй промові побажав процвітання та успіху музею, а всім нам миру та найшвидшої перемоги. Офіційна частина розпочалося з благословення настоятеля Храму Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ с. Криворівня отця Івана Рибарука. Опісля молитви священослужитель розповів про кропітку роботу із заснуванням та реєстрації Музею та привітав присутніх із такою важливою подією в історії села та всього гуцульського краю, повідомляють "Вікна" з посиланням на Верховинську селищну раду.
Завершився захід колядкою у виконанні дитячого хору «Борисфен» з Києва, учасники якого тимчасово проживають у селі Бережниця та в’язанкою гуцульських мелодій у виконанні талановитого музиканта Миколи Цвілинюка.
«Музей Параски Плитки-Горицвіт» створено за сприяння голови Верховинської селищної ради Василя Мицканюка та депутата Верховинської селищної ради Марії Маківничук. Керівником музею призначено Павла Рибарука.
Музей створено з метою популяризації та збереження культурної і духовної спадщини Параски Плитки-Горицвіт.
Музейний заклад складається із двох локацій:
Довідка. Параска Степанівна Плитка-Горицвіт (Горицвіт — мистецький псевдонім; нар. 1 березня 1927 с. Бистрець, Верховинський район, Івано-Франківська область — пом. 16 квітня 1998, с. Криворівня, Верховинський район) — українська гуцульська художниця, фотографиня, письменниця, казкарка, народна філософиня, фольклористка, етнографиня, діалектологиня; «Гомер Гуцульщини».
Народилася в сім'ї Штефана (Степана) Плитки, відомого у Косівському повіті коваля, людини освіченої, що знав кілька мов. Мати — Ганна, талановита ткаля та вишивальниця. Згодом сім'я перебралася до Криворівні. Параска закінчила лише чотири класи школи, однак завдяки батькові знала різні мови (зокрема німецьку), тому під час Другої світової війни працювала перекладачем у сільській канцелярії.
1943 — самотужки дісталася Німеччини, аби вступити до університету. Та замість навчання потрапила на службу до німецької родини, де потерпала від принижень. Повернувшись до Криворівні, долучилася до національно-визвольного руху, стала зв'язковою УПА під псевдонімом Ластівка, носила повстанцям до лісу харчі та теплі речі.
Узимку 1945 року тисячі засуджених молодих дівчат із Заходу України товарними ешелонами відправили до Сибіру. «Замість теплого одягу видавали закривавлені шинелі з розстріляних», — згадувала Параска Степанівна.В ешелоні на Колиму дівчина відморозила ноги, і її залишили в уральському тюремному шпиталі. Від ампутації її врятував грузинський лікар, якого вона із подякою згадувала все життя. Дівчині після цього довелось майже п'ять років пересуватися на милицях. З 1947 року відбувала термін у спецтаборі в Спаську (Казахстан).
У таборах познайомилася з юним грузинським художником, з яким довго переписувалася та в якого закохалася. Параска встигла переслати собі додому адресу коханого, проте батьки не схвалили цей зв'язок, і батько знищив листа, тому Параска втратила зв'язок із коханим. Після повернення додому дівчина не змогла простити батькові такий вчинок, тому жила окремо і, пам'ятаючи свою любов, на все життя залишилася самотньою.
У 1970-х роках водила експедиції по Карпатах та показувала студентам гори. Кілька київських студентів подарували їй на знак подяки друкарську машинку, на якій Параска згодом друкувала свої твори. Плитка-Горицвіт передбачала недбалість у ставленні до її творчості по її смерті. Тому для книжок зробила паперові футляри, які захищали рукописи, а написані ікони дарувала людям. Деякі історики пояснюють усамітнення мисткині необхідністю роботи над великою працею.
Параска добре співала і грала на різних музичних інструментах, які сама виготовляла, самостійно освоїла фотографування і друк фотографій.
Фотографувала художниця довколишні краєвиди, церковні обряди, сільські будні та портрети односельчан. Світлини роздавала людям, то ж майже в кожній хаті у Криворівні можна побачити роботи Параски.
Письменницький доробок Параски Плитки-Горицвіт об'єднаний під заголовком «Подарунок рідному краєві» — 46 великих рукописних і друкованих на машинці книг по 500 сторінок кожна, а також десятки маленьких книжечок з її ілюстраціями та в саморобних палітурках. Рукописи вирізняються винятковою каліграфією. Серед них низка духовних філософських творів: «Молитва — дар Божий», «Помолімося за мир благости», «Небесному Престолу від підніжжя землі», «Молитви во славу святого Хрещення України-Руси», «Вінець Боголюбія». Інший цикл творів — народний: «З народних повісток», «Співанке Гуцулсков говірков», книга-альбом «Доля гуцулки».