Світ прощається з Папою-емеритом Венедиктом XVI

31 грудня 2022 року, о 10:34 за київським часом у монастирі «Матір Церкви» («Mater Ecclesiae») у Ватикані на 96-му році життя упокоївся у Бозі Папа-емерит Венедикт XVI.
Переглядів: 1776
Папа-емерит Венедикт XVI помер 31 грудня о 9:34 у монастирі „Mater Ecclesiae“ у Ватикані. Фото: Vatican Media

31 грудня 2022 року о 10:34 за київським часом у монастирі «Матір Церкви» («Mater Ecclesiae») у Ватикані на 96-му році життя упокоївся у Бозі папа-емерит Венедикт XVI. З цього приводу Блаженніший Святослав, Глава і Отець УГКЦ, надіслав Папі Франциску листа-співчуття, інформують "Вікна" з посиланням на пресслужбу УГКЦ.

Глава УГКЦ був одним з останніх, кого прийняв папа-емерит Венедикт XVI у монастирі «Матір Церкви». Зустріч відбулася 9 листопада 2022 року. На згадку про неї папа-емерит подарував Главі УГКЦ вервицю та одну з останніх медалей його понтифікату.

Тіло Папи-емерита Венедикта XVI виставлене в каплиці монастиря «Mater Ecclesiae» у Ватикані. Від завтра, 2 січня, з 9:00 за римським часом усі вірні матимуть змогу попрощатися зі Святішим Отцем в базиліці Святого Петра. Похорон відбудеться 5 січня.

Біографічна довідка. Йозеф Ратцінгер, майбутній папа Венедикт XVI, народився 16 квітня 1927 року в містечку Марктль-ам-Інн, у дієцезії Пассау, у німецькому регіоні Баварія. Це була Велика субота і він був охрищений того самого дня, у навечір’я Пасхи. Дитячі й підліткові роки пройшли у Траунштайні, розташованому за 30 кілометрів від Зальцбурга, неподалік від кордону з Австрією.

Молоді роки не були простими. Родинні віра й виховання підготували його до суворого досвіду життя в обставинах, коли нацистський режим підтримував атмосферу ворожості до Католицької Церкви. Молодий Йозеф одного разу став свідком того, як нацисти побили пароха перед початком Святої Меси. Але саме в цій складній ситуації він відкривав красу й істину віри в Христа, чому сприяла родина, яка завжди давала свідчення надії, вкоріненої в усвідомленні належності до Церкви.

Від 1946 до 1951 року Йозеф Ратцінґер вивчав філософію та теологію у Вищій філософсько-богословській школі у Фрайзінгу та Мюнхенському університеті. 29 червня 1951 року разом із рідним братом Ґеорґом отримав пресвітерські свячення.

У 1953 році о. Ратцінґер захистив докторат із богослов’я дисертацією на тему «Божий народ і Божий дім у доктрині про Церкву святого Августина». За чотири роки здобув габілітацію для викладання, після чого розпочав викладати догматичне та фундаментальне богослов’я. Від 1962 до 1965 року зробив вагомий внесок у Другий Ватиканський Собор як експерт-богослов. Був членом Міжнародної богословської комісії, а разом із богословами Гансом фон Бальтазаром, Генрі де Любаком та іншими став співзасновником богословського часопису «Communio».

Святий папа Павло VI 25 березня 1977 року призначив Йозефа Ратцінґера архиєпископом Мюнхенським і Фрайзінґським, а 28 травня він прийняв свячення. Як єпископське гасло обрав слова «співробітник істини». 27 червня того ж року Павло VI ввів його до Колегії кардиналів.

У серпні 1978 року кардинал Йозеф Ратцінґер брав участь у Конклаві, який обрав Івана Павла І, а в жовтні в тому, що завершився обранням Івана Павла ІІ. Останній 25 листопада 1981 року призначив його префектом Конгрегації віровчення, головою Папської біблійної комісії та Міжнародної богословської комісії. На цій посаді він очолював комісію, що редагувала Катехизм Католицької Церкви (1986–1992). Святий Іван Павло ІІ 6 листопада 1998 року затвердив його обрання віцедеканом Колегії кардиналів, а 30 листопада 2002 — деканом.

Після відходу до вічності святого Івана Павла ІІ, як декан Колегії кардинал, Йозеф Ратцінґер очолив похоронні богослуження. Конклав, який розпочався 18 квітня 2005 року, наступного дня обрав його Наступником святого Петра, й він узяв ім’я Венедикт XVI. Очолював Церкву до 28 лютого 2013 року, коли набрало чинності його зречення з уряду. Протягом майже восьми років понтифікату провів низку реформ, здійснив 24 апостольські подорожі, відвідавши 5 континентів, мав 30 пастирських візитів у Італії, написав три енцикліки, розпочавши працю над четвертою, та чотири Апостольські напоумлення.

Передавши штурвал корабля Христової Церкви своєму наступникові, після відставки проживав у монастирі «Матір Церкви» («Mater Ecclesiae») на території Ватикану.