Іван Тимів: "На бойківських теренах аж до розпаду «есересер» не зупинявся ідейний спротив окупантам"

Цей збірник документів і матеріалів, який рекомендувала до друку вчена рада ІФНТУНГ, налічує майже пів тисячі сторінок і вийшов друком у серії «Історичні джерела Калущини». Книжка унікальна ще й тим, на моє переконання, що стала найбільш повним і систематизованим науковим виданням про національно-визвольну боротьбу УПА і ОУН на теренах Калуського краю в означені роки. Її презентації вже відбулися в Калуші й Івано-Франківську. А рушієм ідеї і натхненником виходу в світ цього потужного й актуального видання був провідний науковий співробітник Краєзнавчого музею Калущини комунального закладу «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради» Іван Тимів, повідомляє сайт "Галичина"

— Іване Миколайовичу, як у Вашому житті появилася Калущина?

– На Калущині я живу і працюю вже майже 30 років – відтоді, як 1993-го почав викладати історію у Вищому професійному училищі №7 у райцентрі. А у сфері культури працюю з 2016-го, зокрема у Краєзнавчому музеї Калущини. Спочатку був науковим співробітником, а тепер – провідний науковий співробітник музею. Основна сфера моєї діяльності – музейництво та робота з відвідувачами закладу – оглядові й тематичні екскурсії і, звісно, наукова, історико-краєзнавча та пошукова праця. Підсумки зі зробленого – у щорічних випусках збірників «Калуські історичні студії». Вже побачили світ шість таких томів, і вже готовий сьомий, основна тематика якого – калущинознавство.

– Відтоді, як Ви прийшли працювати в музей, фактично щороку виходить збірник?

– Так. Але першого року ми видали тематичний збірник до 160-річчя від дня народження Івана Франка «Нам пора для України жить». Ми тоді активно співпрацювали з директоркою – провідною науковою співробітницею музею-оселі Івана Франка у мікрорайоні «Підгірки» Калуша Любов’ю Бойко. А також завжди дивились, як працюють наші сусіди на Долинщині, Рожнятівщині, Городенківщині, Снятинщині. І вирішили започаткувати й у себе періодичне друковане видання «Калуські історичні студії». А завдяки допомозі нашого доброго приятеля доктора історичних наук, професора ІФНТУНГ Олега Малярчука і вдалось організаційно об’єднати калуських краєзнавців.

2017 року вийшов друком альбом «Калуш на давній поштівці і фотографії». Цьому також посприяли відомі калуські колекціонери Ігор Ільницький, Мирон Костів. То був наш великий успіх як організаційний здобуток. А вже згодом щороку почали виходити друком «Калуські історичні студії». Намагаємося, крім нашого сталого дослідницького осердя, залучати до співпраці нових цікавих науковців. Наприклад, разом з нами співпрацюють правник Олег Ониськів, журналістка Дарія Ониськів, а в шостому томі також представлено науковців Івано-Франківського національного медичного університету – зокрема кандидатку історичних наук Любов Сливку, яка досліджує шляхту, зокрема і на Калущині, кандидата історичних наук в інституті Івана Золотоустого в Івано-Франківську Руслана Делятинського, який подав дуже цікаву статтю про калуського греко-католицького священника Гната Рожанського. Це нас дуже тішить, бо так ми різнобічно висвітлюємо історію Калущини. Ці матеріали ввійшли до чергового випуску нашого збірника – цьогорічного.

Осібно у моєму набутку – книжка «Калуш: історія в документах» (2017 р.): збірник документів від найдавніших часів і до сьогодення, який я упорядковував. Його написано в монографічному плані. Ще я того ж року впорядкував і редагував збірник наукових матеріалів конференції «Історія музейництва на Калущині: локальний вимір». Там є чимало дуже цікавих і навіть унікальних матеріалів, які доти ще не було опубліковано. Наприклад, чого тільки варта стаття про родинний музей Олександра та його дружини Марії Зайчикових у селі Бережниці, де є величезна колекція і дуже багато різних матеріалів. Ми там побували 2016 року – вражає. Тоді музей розміщувався у сільському клубі. Як тепер, не знаю. Так ми намагаємося щороку видати черговий збірник із серії «Калуські історичні студії». Та цей рік був найбільш плідним.

– А які цьогорічні набутки?

– Найголовніше, що видали збірник документів і матеріалів «Національно-визвольна боротьба УПА та підпілля ОУН на Калущині в 1944 – 1946 рр.», який містить 120 документів, відібраних колективом авторів для публікації і які мають дуже важливу історичну інформаційну цінність для Калущини. Було дуже багато, образно кажучи, чорнової роботи, і ми, всі троє його співавторів, працювали над книжкою майже три роки. Є 51 документ повстанської тематики і 69 – радянської. Чому такий дисбаланс? Зрозуміло, що радянські документи збереглися краще й вони систематизовані, а повстанські розпорошені, і їх ще належно не впорядковано.

Зрештою, і метою книжки було зібрати в одному виданні увесь документальний та інформаційний матеріал про Калущину за період 1944 – 1946 рр. Бо є велика кількість документів і спогадів, але вони розкидані по архівах. Пошукові роботи ми провадили передусім у Галузевому архіві СБУ, де найбільше документів такої тематики і вони певним чином упорядковані, а ще у Державному архіві Івано-Франківської області, де є багато партійних документів, та в архівах Калуського й Івано-Франківського військкоматів, які дуже цінні, мають детальні описи різних «енкаведистських» акцій проти повстанців.

Також ми працювали у двох київських архівах – Центральному державному архіві громадських організацій і Архіві центральних органів влади та управління, використовували ті матеріали, які є у нашому музеї: їх опубліковано вперше. Чомусь ніхто з дослідників національно-визвольного руху на Прикарпатті як джерельну базу не використовував документи російського походження, опубліковані в Москві чи Ленінграді. Ми ж як інформаційну альтернативу використали частково фактаж у своєму збірнику, щоб не лише зі свого боку, а й з боку окупантів показати героїзм вояків УПА і підпільників ОУН.

Це – нове. А також як джерело ми опрацювали матеріали Центру досліджень українського визвольного руху у Львові, який очолює Руслан Забілий, уродженець села Вишкова Вигодської територіальної громади. Цінність тих документів у тому, що вони з «бідонних архівів», тобто унікальні, містять ексклюзивну інформацію, якої не знайти в інших архівних установах. Власне, Л. Андрійчук як співавторка книжки багато працювала над підготовкою матеріалів до публікації з названого центру, зокрема пов’язаних із протоколами СБУ. Вона провела дуже велику роботу.

Всі документи ми намагалися прокоментувати, тобто оживити та доповнити. Доводилося вносити нову інформацію і фактичні зміни. Навіть центральну світлину з Яворівського архіву на Косівщині на форзаці книжки ми обрали свідомо, щоб показати повстанців як справжнє українське військо. Там деякі вояки добре впізнавані. Наприклад, на фото є Петро Мельник і Дмитро Білінчук – сотенні УПА та Василь Липкевич, який робив бойовий фотолітопис повстанців. Ми обрали період з 1944 по 1946 рр., тому що він був найактивнішим, піковим у збройній боротьбі проти радянської влади на Калущині. Далі спротив почав спадати, курені розформовували і вони переходили у боївки й т. ін. А 1945 року на Калущині без підтримки гарнізонів радянська влада почувалася дуже невпевнено і некомфортно. Підпільний рух на Калущині завершується 1951-го. А доти окупанти не могли собі дати ради з повстанцями. Навіть попри те, що згодом у Калуші був чи не найбільший військовий гарнізон – тисяча солдатів. Зайди боялися повстанців і не змогли на Калущині сформувати жодного свого партизанського загону.

– Свого часу Ви казали, що у Краєзнавчому музеї Калущини дуже мало документів з років національно-визвольної боротьби УПА і ОУН в районі.

– Справді, у нашому музеї майже немає матеріалів з тих часів, але є документи 215-го полку НКВС, який був розташований у Калуші і боровся проти повстанського руху. І їхній зміст, зокрема щодо героїзму наших вояків, також заслуговує на увагу краєзнавців. Важливо, що книжка має потужний науковий та інформативно-довідковий апарат, який полегшує користувачам роботу з матеріалами. Є чимало видань про національно-визвольну боротьбу на Калущині того періоду, але або їх тиражі мізерні, або видані не на Прикарпатті, то й мало хто знає про ті книжки, або вони не лише про Калущину, тож потрібну інформацію потрібно вишукувати з-поміж маси іншої. Я з приємністю відзначу, що за весь час, відколи ми випускаємо свої історичні збірники, активну допомогу та сприяння надає нам керівництво Калуської міськради і зокрема її книго-видавнича комісія. Це велика підтримка і стимул до праці.

– Що, на Ваш погляд, найголовніше у книжці, яка побачила світ?

– Передусім – фактаж тих подій, які відбувалися на Калущині. Адже ще нема єдиної монографії чи синтетичного наукового дослідження на цю тему. Тож наша книжка – перший крок до можливого наступного висвітлення науковцями цієї тематики у такому форматі й наразі єдиний такий. Але скажу відверто: поза нею залишається ще таке саме за обсягом видання про національно-визвольну боротьбу на Калущині – масив матеріалу ще потребує опрацювання науковцями і краєзнавцями.

      – Якими епітетами Ви охарактеризували б Калущину в часі її національно-визвольного спротиву російським окупантам у минулому столітті?

– Щонайперше – це повстанський регіон. Дуже велика кількість жителів краю брала участь у русі спротиву. І в моральному чи ідейному плані, попри фізичне нищення та збройне придушення повстанців та їхніх родин, цей рух, по суті, не зупинявся до останніх років радянщини, а просто змінював свої форми і вияви. Ідейний опір окупантам на Калущині ніколи не затихав.