19-річна регентка — донька пароха із Завою Новицької громади на Калущині. Фото: Вероніка Мартинюк/Facebook Несподіванкою для вірян стала поява колядників у гуцульських строях. Хор "Еміс" Івано-Франківсько-Галицької єпархії ПЦУ під супровід цимбалів і скрипки заспівав традиційні гуцульські колядки й привітав із Різдвом.
УП.Життя поспілкувались із регенткою хору 19-річною Веронікою Мартинюк про виступ хору з Прикарпаття в Лаврі, гуцульські обрядові пісні та благочинність на свята.
Архієрейський хор "Emis" створили у 2022. Вероніка Мартинюк разом із іншими учасниками хору співає на літургіях, виступає на фестивалях та записує народні пісні для сторінок у соцмережах.
— Як виникла така ідея — заспівати в Лаврі колядки?
— Цьому сприяв наш владика — єпископ Богородчанський Феогност (Бодоряк) — нас організував. Це до нього спершу дзвонив Блаженніший Епіфаній — все планувалось через нього.
У нас спочатку були плани поїхати з візитом до владики Епіфанія вже після Різдва. Збирались відвідати його 15 січня, бо 14 маємо виступати на благодійному фестивалі "Різдво нескоренної України" у Франківську. Всіх запрошуємо — буде весело, багато колективів народних, буде благодійний збір для ЗСУ.
Після фестивалю записали собі вирушити з візитом у Київ, але напередодні Святвечора, з 5 на 6 січня, до нас зателефонував Блаженніший владика Епіфаній — запропонував поїхати в Лавру, виконати на свято кілька колядок. Для нас це було шоком — всі одноголосно погодились. Ми навіть не планували, не міряли, що зможемо виступити в Лаврі.
Хор "Еміс" з Блаженнішим Епіфанієм та єпископом Богородчанським Феогностом. Фото: Вероніка Мартинюк/Facebook
— А як Блаженніший Епіфаній дізнався про вашу творчість? Чому саме вас запросив?
— За нами у соцмережах слідкують багато хто з команди Епіфанія. Це фотографи, диякони його. Ми активні в тіктоку, маємо багато переглядів — по пів мільйона, по мільйону. Хору "Еміс" ще й року нема — але вважаю, що ми вже досягли дуже багато. Також популярні у Фейсбуку, в Інстаграмі. Гадаю, що у Києві про нас дізнались саме із соцмереж. Та й Блаженніший Епіфаній в хороших стосунках із нашим Владикою, єпископом Феогностом.
— Як підбирали репертуар для виступу?
— Заспівали старі колядки, які виконують на теренах Гуцульщини. У нас не було нот — мали лише слова. Тож, коли репетирували, то сиділи по вечорах і підбирали різні мотиви. Мелодія була, але, звісно, на голоси її ніхто не розписував. Для гуцулів це не актуально — вони виконують все в унісон. Хотіли додати свою родзинку, показати, що ці колядки можна подати по-сучасному, що гуцули бувають і такі.
Хор з Івано-Франківсько-Галицької єпархії виступив у Лаврі. Фото: www.pomisna.info
— Ви також під час виступу трохи розповіли про традиції святкування Різдва у гуцулів. Зокрема, про те, що колядники ходять навіть до порожніх осель…
— У гуцулів дійсно є така традиція, що вони ходять колядувати навіть туди, де ніхто не живе. Є певні колядки обрядові, які співають окремо для ґазд, для ґаздинь, для дітвори, зокрема, й для померлих. Коли підходять до хати, де вже нема нікого, — то виконують саме такі колядки.
У вступному слові в Лаврі, коли говорила про гуцульські традиції — то цитувала уривки з книги етнографа, письменника початку 20 століття Петра Шекерика-Доникова. Він сам походить із Жабйого, з Верховини. Багато писав про гуцульські традиції. У нього там дуже цікаві уривки. Звичайно, ми скоротили, бо був обмежений час до 10 хвилин. Але гадаю, нам вдалось передати цей колорит, запал гуцулів, їхні традиції.
— Чому саме гуцульські колядки? Учасники вашого хору переважно походять із Гуцульщини?
— У нас один учасник хору з самої Верховини. Я сама з Коломийщини — тому теж трохи причастна. Тут є також вплив нашого владики Феогноста – він народився у селі Топільче, Верховинського району. А це саме серце Гуцульщини. Колядки співаємо з його благословення. Підказав нам багато чого.
Вся родина Владики нас підтримала. Колядки, зокрема, співали з їхніх родинних пісенників — ще давніх. Гортали ці старі зошити. Мама Владики нам багато чого підказувала – допомагала нам — словами, з текстами.
Наприклад, колядка "В неділю рано" є на просторах інтернету, але її щораз змінюють, "виправляють" діалект. Нам це все пояснювали, що треба співати "щістя", а не "щастя". Багато наголосів гуцульських і самих слів нам підказували. З рукописних зошитів родини владики – взяли колядку "В господаронька нова світлонька".
Переглянути цей допис в Instagram
— Що для вас означав виступ у Лаврі?
— Для нас це перш за все честь – такий час, коли всі українці ввійдуть в історію. Ми співали зі сльозами на очах. Особливо останні рядки колядки, яку вже зробили на просторах інтернету таким собі гімном сьогодення. Там є слова: "Дай нам Боже СИЛИ, щоб були у мирі". Коли ми це виконували – були й ми в мурашках, і люди в мурашках. І як люди плакали видно було.
— А те, що це перша служба українською за три з лишнім століття в святині – чи був особливий трепет?
— Навіть не вірилось. Це було як сон. Ми досі не віримо, коли нас пізнають на Івано-Франківщині. Коли сьогодні ходили колядувати, по лікарнях — підтримували наших воїнів колядками веселими — питають: "То ви колядували в Лаврі?" — Кажемо: "Так". І всі з нами фотографуються. Для нас це зовсім незвично, але дуже раді.
