У житті Тарас Луцишин мав два головні захоплення — сім’ю та футбол Коли на футбольному полі «Блєх Арени» зі спини бачив гравця з четвіркою на формі, знав, що Тарас Луцишин у строю. Останнім часом любив четвірку, можливо, вважав її щасливою. Але щоб ФК «Путятинці» зіграли достойну гру і перемогли — талісмани були непотрібні. Достатньо, щоб на поле з командою виходив Він. Активний, наполегливий, завжди у всьому справедливий і небайдужий. Гравець, тренер, меценат, капітан, а іноді трохи й лікар. Важко перелічити всі іпостасії земляка Тараса Луцишина, коли за першість району змагалась рідна ФК «Путятинці».
Про це ідеться на сторінці Рогатинської міської територіальної громади, інформують «Вікна».
І хоч був частиною команди ветеранів «Опілля», футбольної дружини «Євро-Мілк» Рогатин, ФК «Конюхів» (Стрийський р-н, Львівська обл.), «УГВ-Сервіс» П’ятничани, але «Путятинці» завжди вболівали найбільше. Цей амбітний любитель футбольних традицій належав до ініціаторів відродження діяльності ФК «Путятинці», був її ідейним натхненником, а, головне, серцем.
Крім того, разом з однодумцями постійно сприяв, аби стадіон у рідному селі крок за кроком ставав достойною «Блєх Ареною». І хоч мрія поступово ставала реальністю, Тарас ніколи не зупинявся на малому.
«Путятинці» мають бути чемпіоном!», — завжди говорив він.
Тож щиро радів, коли отримали чемпіонство Рогатинського району сезону 2019/20 років, відстоювали Рогатинщину в обласних поєдинках.
І, зазначаючи про першість, захисник вів мову не лише про футбол, а будь-який успіх своєї малої батьківщини. За неї та всю Україну у ці дні поклав Життя. Так, в одному із київських госпіталів перестало битись серце капітана Тараса Луцишина.
Командир взводу 1-ї навчальної механізованої роти 1 навчального механізованого батальйону відійшов у вічність після важких поранень, отриманих 4 січня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу населеного пункту Кліщіївка Донецької області.
Найважче вимовляти слово «був», коли йдеться про таку Людину. Загиблий капітан Тарас Луцишин — достойний у всьому: добрий чоловік і батько, дбайливий син, надійний друг, колега, побратим і командир. Приклад для молоді, завжди принциповий та справедливий. Ніколи не уникав важких ситуацій, належно і без фальші приймав виклики долі.
Народився загиблий Герой 16 листопада 1978 року у селі Путятинці. До 8-го класу навчався у сільській школі. Здобув освіту в Івано-Франківському фізико-технічному ліцеї та з відзнакою закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу.
Був кваліфікованим інженером-геологом. Працював на підприємствах газовидобувної галузі.
У житті мав два головні захоплення – сім’ю та футбол. І це відчувалося, адже рідних огортав своєю любов’ю, турботою і підтримкою. Футбольну справу - розвивав з великим натхненням.
Останній час мешкав з дружиною та двома діточками у Стрию. Мало не щовихідних навідувався в Путятинці, допомагав батькам.
18 травня 2022 року став на захист України. Навіть на службі, в тих гарячих точках, де доводилось виконувати бойові завдання, не полишав бути Людиною. Запам’ятався належним командиром, який ніс відповідальність за кожного побратима.
На жаль, вольовому і наполегливому захиснику не вдалося подолати страшні наслідки ворожого обстрілу. Він два тижні вперто боровся за своє життя. Так, як це робив на футбольному полі, у бою з окупантом. Без найріднішої людини залишились батьки, дружина Уляна, син Данило та дочка Діана, брат Андрій з сім’єю.
Рогатинська міська рада висловлює щире співчуття близьким загиблого Героя з приводу непоправної втрати.
«Дякуємо Воїну за захист! Царство Небесне нашому Герою! Про час зустрічі загиблого Захисника та чин поховання наш сайт повідомить додатково», — ідеться в офіційному повідомленні.
