Слово про батька мовив народний депутат IV і Vскликань Євген Гірник Священник о. Іван Бігун відправив поминальну панахиду, а присутні вшанували Олексу Гірника хвилиною мовчання.
Міський голова Андрій Найда відзначив подвиг загиблого Героя як борця з російсько-окупаційною системою та наголосив, що визвольна боротьба Олекси Гірника продовжується і нині вже з новою, переможною силою, інформує управління культури, національностей та релігій Калуської міської ради.
Олекса Гірник — український дисидент політв'язень, Герой України. 21 січня 1978 року, у переддень 60-ї річниці проголошення самостійності України Центральною Радою вчинив акт самоспалення біля могили Шевченка на знак протесту проти русифікації України. Інформація про цей вчинок замовчувалася за роки радянської влади.
Олекса Гірник народжений у родині бойків-верховинців, його батько і дід були відомі завдяки просвітницькій роботі в регіоні. Батько, Микола Гірник, закінчив українську гімназію у Станіславові, служив у польському війську, зазнав польських тюрем і російських таборів. Мати, Катерина Білічак — селянка.
Олекса спочатку вчився в польській школі, а пізніше в українській гімназії в Станіславові, яку закінчив 1933 р. Здобувши освіту, не міг улаштуватися на роботу, оскільки польська влада вимагала покатоличення.
Олекса вирізнявся активним, сміливим характером. Він належав до «Пласту», "Просвіти", молодої організації ОУН, працював у «Соколі». Після гімназії батьки хотіли, аби син продовжив навчання в семінарії, але він пішов працювати в організацію «Сокіл», де очолював загін пластунів Пізніше хотів піти на навчання до Львівського університету у на філософський факультет, але був призваний до польської армії, служив у артилерії. За висловлювання проти польської влади та заклики до незалежності України.
25 березня 1937 р. був засуджений за звинуваченням у державній зраді до п'яти років і трьох місяців в'язниці. Покарання відбував у концтаборі в Березі Картузькій, у львівській тюрмі «Бригідки», в острогах Кракова і Тарнова. У 1939 р. під час німецького вторгнення до Польщі втік із в'язниці.
11 листопада 1939 р. у Станіславові на вокзалі Олекса побачив, як енкаведисти з собаками заганяють поляків до товарних вагонів на висилку до Сибіру. Плач жінок, крик дітей… Кинувся на їх захист, його побили та запхали у вагон. Гірник втік, але його догнали кілька енкаведистів та затримали попри його намагання відбитися. Відмовився давати покази, його побили, добу потому був непритомним. Через переповненість тюрем Галичини його перевели в слідчу частину управління НКВД Житомирської області. Гірник не виказав нікого з підпілля. Слідчі НКВД намагалися звинуватити його у «зв'язках із закордоном», користуючись матеріалами польських спецслужб.
17 грудня 1940 р. був засуджений за ст. 54-10 ч. 1 Кримінального кодексу УРСР (зрада Батьківщині) на вісім років концтаборів і п'ять років позбавлення прав. Покарання відбував на Уралі. Працював на лісозаготівлях у тайзі, бив камінь у кар'єрах, працював на підземному заводі, неодноразово карався у карцерах. У 1943 р. йому через володіння польською мовою запропонували піти офіцером у польську армію, яка формувалася на території СРСР, але він відмовився.
У січні 1978 році вирішив вчинити акт самоспалення на знак протесту.
Син Євген Гірник створив і очолив фундацію імені Олекси Гірника. Нею нагороджуються ті, хто розвиває українську державність, робить конкретні справи у цій царині.