Колоніальне тавро вулиці Пушкіна

Внаслідок розпочатого Рухом у 1990 році проведення деколонізації топоніміки міста Калуш перейменовано 243 вулиці. Однак залишилася одна, яка однозначно претендує на звання колоніального тавра.
Переглядів: 2575
Нагоду перейменувати вулицю Пушкіна депутати міської ради мали ще 17 років тому. Колаж: bilyayivka.city

Це вулиця Пушкіна, яка отримала таку колоніальну назву 14 березня 1947 року рішенням райвиконкому № 19 взамін попередньої назви — Погиблиця. Тому і щодо спроб перейменувань вулиць "найбородатішою" є тема вулиці Пушкіна. На пам'яті калушан остання спроба перейменування, яка була невдалою через одночасність двох протилежних пропозицій: увічнення Левка Лук'яненка (який був дуже контраверсійною особою після здобуття Україною незалежності) або братів Бутусіних (загинули 2022 року при обороні України). Стала невдалою і попередня спроба 2017 року, коли пропонували назвати вулицею Небесної Сотні, заперечення проти якої було очевидним святотатством ("Вікна", 19 січня 2017 року). Тоді проти перейменування виступив якийсь Олександр Климечко, який організував петицію про заборону перейменування і навіть назбирав якихось 150 анонімних калушан ("Вікна", 18 травня 2017 року).

Була невдалою і спроба під час кампанії декомунізації топонімів у 2016 році назвати її ім'ям Івана Мазепи — опонента російського царя петра, «що розпинав нашу Україну». Ця спроба також отримала широкий розголос через газету "Вікна" 30 серпня року.

Проте ще кількома роками раніше керівництво «Карпатнафтохіму» намагалося навіть втулити на вулиці пам'ятник Пушкіну. Їхнє бажання не мало підтримки серед жителів міста, хоча тодішній мер підтримував встановлення російського ідола. Проте напад росії на Україну в 2014 році поставив хрест на ідеї такої ганьби для Калуша. 2022 року нафтохімічний комплекс був повернений державі через звинувачення в несплаті понад мільярда доларів податків.

Але я хочу розповісти про ще давнішу спробу перейменування — 17-річної давності. У квітні 1996 року було завершено вивезення ядерного озброєння з України в росію і Державна Дума росії негайно оголосила Крим і Севастополь російськими територіями. Але росія на той час уже другий рік безуспішно воювала з Чеченською Республікою Ічкерія і безнадійно там зав'язла, тому не могла кидати війська проти України, а навпаки — російські військові частини з Севастополя відправили на війну в Ічкерію. Єдиним російським успіхом у тій війні стало вбивство чеченського президента Джохара Дудаєва 21 квітня 1996 року. А львівська міська рада негайно перейменувала вулицю Лермонтова на пам'ять про Джохара Дудаєва.

Тодішній склад Калуської міської ради не був настільки свідомим і далекоглядним, як львів'яни, а був зациклений на своїх приватних питаннях і тільки в них виявляв свою активність. Член нашого осередку Руху Роман Семаньків висунув ініціативу перейменування калуською міською радою вулиці Пушкіна на вулицю Джохара Дудаєва. Його пропозицію я доповнив своєю щодо звернення до російських владоможців про можливість повернення вулиці назви у випадку відмови росії від імперської політики, припинення колоніальної війни в Республіці Ічкерія та виведення російських військ із Севастополя. Текст для зрозумілості для росіян був складений з типових формулювань російської офіційної пропаганди. Звернення до міської ради було прийнято на зборах осередку 2 травня 1996 року і наступного дня я його вручив тодішньому секретарю міської ради Лідії Булавчук. Вона при отриманні звернення обіцяла розглянути. Подаю текст звернення:

Калуській міській раді:

Пропонуємо

1) Перейменувати вулицю Пушкіна на вулицю Джохара Дудаєва;

2) Звернутися до російських президента і парламенту із заявою:

"У зв’язку з продовженням московськими злочинцями засилання в республіку Ічкерія незаконних бандформувань для терору та геноциду чеченського народу перейменовується в місті Калуші вулиця Пушкіна на вулицю Джохара Дудаєва. Повернення вулиці попередньої назви можливе лише у випадку відмови Москви від імперської політики, припинення колоніальної війни в республіці Ічкерія та виведення російських військ із Севастополя".

(переклад російською мовою додається).

Осередок Народного Руху України Калуської станції швидкої медичної допомоги.

2 травня 1996 року.

Крім перейменування вулиці, звернення мало на меті творити громадянський тиск на російських шовіністів задля припинення агресивних дій щодо Криму й Ічкерії. До речі, осередком також було прийняте звернення до Верховної Ради України, щоб визнати персонами нон грата тих депутатів російської Держдуми, які оголосили територіальні претензії до України, але воно не стосується теми перейменування вулиці Пушкіна.

Однак тодішні обранці калушан виявились нездатними піднятися вище побутових питань на державний рівень, поглянути в майбутнє і подумати над його вибором.

1998 року калушани того року обрали міського голову і більшість депутатів з працівників «Оріани». Ту групу я називав «Воріана» за специфічні «прихватизаторські» позиції та проросійський дух. Тож і при тому складі перейменувати вулицю Пушкіна не було жодного шансу, а після захоплення росією Чеченської Республіки Ічкерія у 2000 році питання втратило актуальність. Одночасно був утрачений шанс підняття громадянської активності для упередження дій російських шовіністів щодо України.

Минули роки, вже рік триває повномасштабна агресія росії, і ці події нарешті сконсолідували калушан щодо перейменування вулиці Пушкіна на вулицю Героїв України. Вдала ідея перейменування отримала неоднозначну форму внаслідок наявності в місті подібних назв — вулиці Героїв Крут і площі Героїв, а практика показує неодмінність помилок і переплутувань. Для їх уникнення варто б змінити формулювання не змінюючи змісту. Пропоную змінити формулювання на «вулиця Захисників України», тим більше, що це формулювання фактично включить і ті імена, якими пропонували перейменувати вулицю.

Олег ДРОГОМИРЕЦЬКИЙ, м. Калуш