Учасник Революції Гідності, ветеран АТО/ООС загинув 30 жовтня біля села Невське Сватівського району на Луганщині Вірш опублікувала письменниця у Фейсбуці під псевдонімом Nezlamna Vi, інформують "Вікна"
Нагадаємо, 1 листопада стало відомо, що на передовій російсько-української війни загинув калушанин Петро Урсулович. Учасник Революції Гідності, ветеран АТО/ООС загинув 30 жовтня біля села Невське Сватівського району на Луганщині, де тривають важкі бої.
2018 року Петра Урсуловича визнали «Волонтером року» у рамках міського конкурсу-рейтингу популярності та здобутків «Досягнення року».
Петро Урсулович у перший день широкомасштабної війни став на захист України. Служив командиром десантно-штурмового відділення 80 окремої десантно-штурмової бригади. 43-річний військовий повернувся на передову після лікування через поранення. Проте загинув, захищаючи батьківщину.
Я — ГЕРОЯ ДОНЬКА!
Пам'яті Петра Урсуловича
Я не знаю, татусю, - як жити на світі без тебе...
Все життя моє вмить зупинила ця, клята війна.
Ти залишив мене й білим птахом полинув у небо,
А я тут, на землі... Я без тебе лишилась одна...
Ти казки мені більше ніколи читати не будеш,
Я не буду в більярд вболівати, щоб ти переміг.
Рано-вранці до школи, цілуючи, вже не розбудиш,
Навесні не зірвеш і не кинеш всі квіти до ніг...
Вже не будеш просити мене, щоб підстригла волосся
І той светр, що тобі не сподобався, - не віддаси.
Як багато в нас, тату, з тобою, на жаль, не збулося...
Ти пішов на війну, щоб країну і нас захистить.
Ти пройшов так багато : Майдан від початку, Гостомель,
Потім Щастя, Ізюм з Ірпінем ти також захищав.
Ти ніколи не знав відпочинку, не відав про втому,
Не боявся нічого, страху в собі зовсім не мав.
А під Сватовим ти і твої бойові побратими
З позивними " Кошмар" і " Шаман ", у нерівнім бою, -
Відлетіли на небо і, може, вмить стали святими?
Ви ж поклали життя... Рятували країну свою...
Я - героя донька! Але ж як мені важко без тебе...
Мама також сумує та плаче і вдень, і вночі.
Обіймемося з нею й годинами дивимось в небо...
А як криком людським закричать журавлині ключі, -
Отоді вже ми плачемо, сльози спинити несила.
Тату... Таточку... Рідний... Журавлику сизий, прости,
Що так рідко казала, як сильно й безмежно любила,
Я тепер це кричу журавлям... Може, тату, між ними і ти?..
