Поблизу Гуляйполя було розгорнуто цілий батальйонний лазарет Юрко, Володя та Богдан працюють в лікарні практично цілодобово. Щодня до них звертаються за допомогою не тільки бійці батальйону, але і місцеві мешканці, яких залишилося в місті не так і багато, і переважно всі уже в літах. Нема нічого дивного : Гуляйполе ні на день не припиняє потерпати від ворожих обстрілів. Відтак і цивільних лікарів тут суттєво поменшало, а це означає, що все навантаження лягло на військових медиків, розповідають на сторінці 78 окремого батальйону Територіальної оборони ЗСУ.
Взагалі, гуляйпільська лікарня стала своєрідним пунктом підтримки, де можна за потреби зарядити телефони, випити чаю чи кави, щоб зігрітися, скористатися сховищем в разі ракетної небезпеки або просто побути серед людей. І це не зважаючи на те, що приміщення лікарні вже неодноразово потрапляло під артилерійські обстріли ворога. Оскільки ні газу, ні електрики в місті нема вже давно, доводиться користуватися величезним генератором.
Фельдшер Василь і санінструктор Сашко працюють і живуть в медичному пункті. Щодня до них звертаються бійці з різноманітними скаргами на здоров‘я. Зазвичай це застуди, запалення, загострення хронічних захворювань та дрібні травми. Тут завжди можна отримати кваліфіковане обстеження, рекомендації щодо лікування і — в разі підозри на щось серйозніше — направлення на дообстеження до профільних спеціалістів у «велике місто». А ще тут завжди запропонують попити щось тепленьке з печивом і пригостять добрячою порцією відбірного армійського гумору. До слова, замість звичного для цивільних людей рецепта в аптеку в медичному пункті бійці гарантовано отримають вже готові, ретельно підібрані для них ліки, котрі передають волонтери. Аптеки в Гуляйполі не працюють.
Буває, що хворим воїнам ніяк не можна продовжувати лікування на передовій, в окопах, оскільки їхні захворювання вимагають певних умов і постійного професійного догляду. На такий випадок поблизу Гуляйполя було розгорнуто цілий батальйонний лазарет. Керує ним фельдшер Василь з позивним "Мамай". Василь став легендою батальйону, коли в час загострення ситуації вивозив з поля бою поранених на різних видах транспорту, по бездоріжжю, вдень і вночі та під майже безперервними ворожими обстрілами. Кожен, хто в ті дні перебував на позиціях, або чекав з нетерпінням свого рятівника, або слідкував по рації за переміщенням "Мамая" і тримав за нього кулаки.
Зараз у Василя трохи спокійніша робота, але це не означає, що він робить її з меншим запалом та ентузіазмом. Допомагає йому в цьому фельдшер Ігор, і разом вони справді успішна команда, яка дбає не тільки про фізичне здоров‘я своїх пацієнтів, але і за їхнє психічне умиротворення. Атмосфера, яка панує в лазареті, цілком цьому сприяє.
