Уся багатодітна родина Бандерів була знищена, включно з Богданом За словами ініціатора звернення, директора Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослава Коретчука, в 1943-1944 роках молодший брат Провідника ОУН Степана Бандери — Богдан Бандера — організовував підпілля ОУН у Херсонській та Миколаївській областях.
"Громадськість Прикарпаття, батьківщини відомого політичного діяча, символа боротьби за незалежність України Степана Бандери звертається до Вас з пропозицією-проханням на виконання Закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", з метою увічнення пам’яті про осіб, які внесли вагомий вклад у боротьбу за незалежність Української держави, розглянути питання перейменування однієї з вулиць міста Херсон іменем Богдана Бандери — молодшого брата Степана Бандери — учасника національно-визвольних змагань, який з початком окупації України нацистськими військами працював у підпіллі під псевдонімами «Митар» та «Лемко», а у 1941 році керував Калуським окружним проводом ОУН на Прикарпатті. Тоді ж із першими похідними групами ОУН вирушив на південь України де налагоджував націоналістичне підпілля на Херсонщині й Миколаївщині. За найбільш поширеною версією вбитий радянськими військами у 1944 р. в с. Піски Баштанського району Миколаївської області", — йдеться у зверненні активістів з Прикарпаття.
Раніше пошуковці комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради "Пам'ять" мали намір вирушити на Миколаївщину, аби віднайти могилу Богдана Бандери та перепоховати в Старому Угринові на Прикарпатті.
Більше про Богдана Бандеру та ймовірне місце його поховання — в блозі Яна Чарнецького "Богдан Бандера — калушанин".
Богдан Бандера народився в 1919 році в с. Старий Угринів Калуського району. Від 1926 року до 1932 року він навчався в Калуській школі «з червоної австрійської цегли» (нині Калуська школа №1).
Від 1933 до 1939 року він вчився в Стрийській, далі — Рогатинській українських гімназіях, вступивши до ОУН.
Перед «червоним вереснем 1939 року» Богдан Бандера — студент Львівської політехніки нелегально перейшов кордон та за підробленими документами до 1940 року навчався в Холмській гімназії. Він виглядав значно молодше власних 20 років. З початком війни Богдан повернувся до Калуша в статусі районового провідника ОУН. В листопаді 1918 року його батько Андрій Бандера був одним з тих, хто саме в Калуші проголосив відновлення української держави у формі ЗУНР. Родинна традиція була збереженою: після проголошення Ярославом Стецьком 30.06.1941 року у Львові відновлення української держави в Калуші цю почесну місію доручили виконати Богдану Бандері.
З появою німецьких окупантів на Калуських теренах Богдан Бандера знову опинився в підпіллі (його тодішні псевдо: Митар, Лемко) й з першими похідними групами в 1943 році вирушив на південь України. Ніхто ніколи не здогадувався, що цей юнак є рідним братом самого Степана Бандери.
У вересні 1943 року Богдан Бандера очолив молодіжну мережу ОУН (б) Херсонської округи, котра підпорядковувалась Миколаївському проводу на чолі з легендарним «Директором». В південних краях Богдан Бандера користувався наступними псевдами: Богдан (ніхто не знав, що це його реальне ім’я), Богданчик, Іван. Найбільш активну діяльність Богдан Бандера розгорнув в Баштанському районі (нині – Миколаївщина). Оунівці не здогадувались про його походження. Тому коли енкаведисти викрили юних націоналістів з Баштанщини Любомира Алімана, Олександра Яковлева, Павла Микитенка, ті лише казали про якогось русявого, лисуватого хлопця малого зросту, котрий не планував здаватись живим.
Богдана Бандеру вбили 11 березня 1944 року в селі Піски Баштанського району Миколаївської області на подвір’ї Тамари Задираки. Вбили Бандеру червоноармійці Сибірської дивізії, котрі випадково впіймали юнака та вирішили, що він німецький шпигун. Позаяк Богдан володів німецькою, польською, українською мовами. Але не бажав чи не міг говорити з росіянами російською мовою (згадали «а какая разніца»?). Визволителі і забили Богдана Бандеру до смерті прикладами. Далі хтось пристрелив юнака, «чтоби нє мучілся».
Селяни 12.03.1944 року поховали Богдана Бандеру на городі Тамари Задираки в селі Піски. Навіть після всіх декомунізацій, чотирьох років війни з РФ, пропозиції голови Миколаївської ОДА повісити на місцевій облраді червоно-чорний прапор в селі Піски немає ані вулиці Богдана Бандери, ані жодного пам’ятного знаку на місці його мученицької смерті.
Комунальне підприємство Івано-Франківської обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів «Пам’ять» вже майже 10 років пошуком, розкопками та екгумацією перепоховання осіб, які загинули чи померли внаслідок депортацій, політичних репресій та воєн. Тут працюють історики, археологи, геологи та судмедексперти.