На фестиваль було подано 4000 фільмів. «Це побачення» — другий фільм з циклу Takflix Original, власного виробництва онлайн-кінотеатру Takflix. Стрічка знята за підтримки Британської Ради в Україні та Українського Інституту, інформує "Курс".
Це дебютний ігровий фільм Надії Парфан, знятий єдиним кадром. Зйомки фільму відбувалися у вересні 2022 року в Києві у перші хвилини по завершенню комендантської години.
Історія про столицю країни, в якій триває повномасштабна війна, але не припиняється життя у всіх його проявах. На світанку по Києву з шаленою швидкістю мчить авто. Коли воно нарешті гальмує, з машини виходить людина у камуфляжі. На неї чекають.
«Я хочу присвятити цю відзнаку ЗСУ, жінкам у війську та військовим ЛГБТК+, які пішли захищати нашу державу попри те, що вона досі не захищає їхні конституційні права», – зазначила Надія Парфан.
Нагадаємо, стрічку про війну режисерки з Франківська Надії Парфан опублікував The New Yorker.
Міжнародне журі 73-го Берлінського кінофестивалю нагородило цього року фільм спеціальною відзнакою в короткометражному конкурсі. Всього на конкурс подавалися понад 4000 фільмів, 20 з яких потрапили в програму, а три стали призерами.
На Takflix є обидва нові фільми Парфан, присвячені повномасштабній фазі війни Росії проти України. У «Я не хотіла знімати воєнний фільм» режисерка на власному досвіді розповідає про повноформатне вторгнення рф, а в нагородженому спеціальною відзнакою міжнародного журі Берлінале-2023 «Це побачення» показує Київ через маршрут із набережної до Михайлівської площі, водночас обігруючи фільм «Побачення» французького режисера Клода Лелюша.
В інтерв’ю The Village режисерка назвала свій фільм омажем:
“Коли я цей фільм знімала, одна людина з нашої команди – не по-злому – сказала мені: «А нащо робити це?». Люди часто називають це словом римейк. Це не римейк, це омаж. «Так, а нащо робити омаж? Ти що, не можеш своє придумати?». Для мене це дивно, бо я так до цього не ставлюсь. І саме той факт, що це омаж дуже добре спрацював, бо фільм має цінність і сам по собі, і в контексті європейського кінематографу, навіть без політичного контексту. Ти бачив, воно круто виглядає, воно качає. Ти навіть можеш не дивитися, де саме ми їдемо, це просто якась магія кіно. Далі є політичний контекст. Але є ще діалог із фільмом Клода Лелюша – це омаж, а також деконструкція, переосмислення цього сюжету. І це класно спрацювало”.
Надія Парфан – українська режисерка і продюсерка. У 2019 році випустила дебютний повнометражний фільм – зворушливу документальну історію «Співає Івано-Франківсьтеплокомуненерго» про хор комунального підприємства.
