В обласній клінічній лікарні зрозуміли: аби рятувати бійців, треба швидко вчитися Бойові травми на початку війни сприймалися, як щось неймовірне, приголомшливе, кажуть у відділенні, адже досвіду їх лікування в Україні не було. Проте згодом в обласній клінічній лікарні зрозуміли: аби рятувати бійців, треба швидко вчитися, повідомляють "Вікна".
«Якщо раніше найагресивнішою була травма в ДТП, багатофрагментарні переломи, то за останній рік це переважно важкі травми внаслідок вогнепальних чи мінно-вибухових поранень», — говорить ортопед-травматолог Андрій Голинський.
Військових привозять сюди після надання первинної допомоги у прифронтовій зоні. Там фіксують пошкодження апаратами зовнішньої фіксації, а тут спершу загоюють рани, відтак ставлять так звані металоостеосинтези у вигляді пластинок, стержнів та інших погружних фіксаторів. Це остаточний метод фіксації, після чого – реабілітація і зростання кісткових структур.
"Мінно-вибухові поранення — це політравма. Тому ми тісно працюємо з іншими хірургами. Поранення черевної порожнини, грудної клітки, через які можна втратити пацієнта, лікують першочергово, а відтак вже наша черга", — пояснює Андрій Голинський.
Проникаючи в тіло, куля розриває шкірні, м’язеві і кісткові структури. Добре, якщо не пошкоджує магістральні судини. Важкість таких операцій в тому, щоби зібрати ці фрагменти. Тим паче, що спершу рану треба загоїти, виходити хворого, а тоді вже застосовувати погружні металоостеосинтези. Після трьох-чотирьох тижнів уже є первинні явища зрощення рубців і тканин. Крім того, є чимало ризиків, як, скажімо нагноєння кісткової тканини — остеомієліт. Лікар пояснює, що після операції імунна система не спрацьовує, внаслідок реакції на якусь структуру починається запальний процес. Тим паче, з кулею потрапляє всередину бруд.
"Щоби цього не допустити, ми й робимо первинну підготовку хворих, загоюємо рану, щоб переконатися, що нагноєння не буде", – розповідає лікар.
Таке лікування потребує багато часу. Загалом, процес загоєння кісткової регенерації з формуванням первинного кісткового мозоля починається від півтора місяця. Якщо йдеться про великий сегмент, як стегно – це місяців чотири. Аби пацієнт міг ступати на ногу, треба від чотирьох до семи місяців.
Андрій Голинський згадує, як лікував двох 28-річних військових (один родом з-під Харкова, а інший – з Херсона), які отримали разючі травми внаслідок прямого попадання снаряда у танк. В одного були відкриті багатофрагментарні переломи обох стегон, обох гомілок і обох плечей. А в другого — поломані стегна, гомілка, п’ятка і передпліччя. Травми у хлопців були неймовірно болючі, але лікар не чув від них "мене болить". Вони постійно допитували його: "Коли ти нас випишеш?.. Нам треба назад".
"Вони в нас були повністю просинтезовані, рани загоєні без ускладнень. Я і не знаю, як ті рани загоїлися так швидко?", — дивується травматолог.
Хлопці поїхали, але телефонують лікарю. Один недавно надіслав фотографію, де вони двоє знову сидять на танку.
"Я їм кажу, що воно не зростеться, — розповідає лікар. — А він мені у вайбері показує, що рукою рухає в повному об’ємі, і додає, що в танку бігати не треба".
