Мати загиблого 19-річного Героя Богдана Гавриліва вперше розповіла про сина

Минає четверта річниця з дня загибелі Героя України, 19-річного калушанина Богдана Гавриліва. Життя бійця 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, обірвалося в понеділок, 4 березня 2019 року, під час кількагодинного артилерійського обстрілу позицій ЗСУ в районі села Лебединське Донецької області.
Переглядів: 9812
Богдан був наймолодшою і найсолодшою дитиною у сімꞌї. До речі, єдиним, хто найбільше схожий зовні на маму

Стоячи на колінах та зі слізьми на очах місто зустріло мужнього військового. В той день прийшло так багато людей, що здавалося, немов пів України зібралося, щоб попрощатися із Богданом. А ще, як тоді говорили між собою люди, в жодному магазині в Калуші не було квітів, адже всі розкупили для того, щоб віддати шану загиблому Герою.

Мама Богдана ГавриліваГалина Гаврилів поділилася з «Вікнами» спогадами про рідного сина.

Богдан був наймолодшою і найсолодшою дитиною у сімꞌї. До речі, єдиним, хто найбільше схожий зовні на маму. Не можливо не звернути увагу на однакові блакитні очі та родимки на підборідді та над губою. Хлопчик зростав разом зі старшими братами Мироном, Василем та сестрою Наталею. З дитинства був дуже уважним, активним і слухняним.

В школі був старанним учнем (старостою класу) Підгорецької школи, активним учасником художньої самодіяльності, виступав у театральному аматорському гуртку в Будинку культури імені Антіна Могильницького. Галина Гаврилів розповідає, що коли ходила на батьківські збори, то класний керівник Тетяна Дмитрівна ніколи не говорила нічого поганого про сина, адже його поведінка завжди була гідною, а в щоденнику з першого класу не було жодного зауваження.  А ще Богданчик завжди був учасником церковного вертепу, часто ходив до церкви і всюди носив з собою Святе Письмо, яке було з ним навіть і в окопах.

Далі вступив до Калуського ВПУ №7 (за фахом — лицювальник-плиточник, муляр-штукатур). Богдан був старанним, дисциплінованим і активним студентом. Під час навчання здобув успішно чимало сертифікатів та подяк. Також брав участь і в культурно-освітньому житті навчального закладу — часто був ведучим на заходах.

Важливу роль в житті хлопця відігравав спорт. Починав із секції вільної боротьби, на яку привів старший брат Мирон, адже і сам займався цим видом спорту. Проте Богдан обрав бокс. Перший раз поїхавши на змагання здобув одразу перше місце. Відтоді, крім перемоги, більше нічого не привозив. Займався у ДЮСШ «Сокіл», його тренером був Олександр Соколовський, який зараз захищає Батьківщину від ворога.

Богдан мав багато друзів, які й досі з родиною підтримують звꞌязок. Розповіла Галина Василівна і про особисте життя свого сина. Каже, що не з охотою син відповідав на запитання: чи в тебе дівчина? Проте все ж одного разу, коли йшов гуляти, зізнався, що кохана таки в нього була.

«Імꞌя точно не памꞌятаю… Оля чи Оксана. Казав, що вона навчалася в Івано-Франківську в  медичному. Я скільки друзів перепитала, ніхто не знав тієї дівчини, всі стискували плечима. Можливо ця дівчинка знайдеться і почує. Я б дуже хотіла поспілкуватися з тією дитиною», — зізналася  мама.

Перший раз Богдан захотів підписати контракт ще у 2017 році, планував служити у військовій частині в Миколаєві. Проте його відмовили. Однак, як виявилося ненадовго, наступного року хлопець підписує контракт, нікому не сказавши ні слова.

Галина Василівна пригадує як тоді їй подзвонили і повідомили цю новину. Далі мама телефонує до сина, щоб запитати чи це правда. Але він не бере трубки з жодного номера від рідних. Згодом набирає брата Мирона і просить, що мама не дзвонила, бо не витримає її сліз. Через деякий час телефонує і зізнається: «Я підписав контракт». Мама в сльозах просила: «Бодику, перерви». У відповідь син сказав: «Мамо, і що? Піду за дезертирство в дизбат сидіти?». Та врешті всі змирилися з рішенням Богдана. Кожного дня  син писав, телефонував, надсилав фотографії. Але одного разу мама знову розплакалася. Тоді Богдан довго не хотів зізнаватися де він.

«Одного разу син сказав, що вони їдуть на навчання до Закарпаття. В дорозі не хотів розповідати, де саме знаходиться. Мовляв, поїзд відчепили, стоїмо. Потім знову подзвонив, нічого не сказав. Я йому тоді кажу: «Якщо ти не скажеш де ти є, я завтра буду у Львові з татом в частині і дізнаюся, де ти є. Ти не бачиш, які міста, села мелькають за вікном?» Він тоді каже: «Мамо, я в Маріуполі». Я тоді сильно плакала, в мене був нервовий зрив», — розповідає мати Героя.

Проте Богдан кидав рідним фотографії, заспокоював, мовляв, що це мирне місто, де багато заводів. Але то була неправда. Богдан дислокувався за 80 метрів від Донецька. Батькам Богдан розповідав, що має там вдосталь їжі. Проте і це було неправда. Насправді разом з хлопцями перебували десь у відлюдді і перебивалися абичим, навіть протермінованої їжею. Там юнак собі і заробив кров'яну виразку. Потім лежав в лікарні в Харкові, йому проводили дві біопсії. Звісно, про це знову ж таки нікому ні слова не сказав.

Про хворобу батьки дізналися випадково. Богдан надіслав додому посилку з речами, які треба було випрати. Мама в кишені знайшла виписку із лікарні, яку хлопець, просто забув витягнути. 5 січня Богдан приїжджає додому, на реабілітацію, аж на  цілих три тижні. Тоді він якраз зробив татові сюрприз на день народження. На Водохреща з татом пішли святити воду. Сім'я зібралася разом, як було раніше, проте з часом Богдан вирушає на службу.

Галина Василівна розповідає, що на всі свята син завжди хотів привітати її першим.

«Богдан чекав 12-ї ночі, щоб відправити СМС, щоб мене не розбудити. На день народження дарував велику троянду зі словами: «Мамуся, а правда я перший? А зараз цього немає», — розповідає зі слізьми на очах Галина Гаврилів.

Перед новорічними святами та на Пасху юнак допомагав батькам прибирати в хаті. А ще вмів все, що стосується чоловічої роботи: карниз причепити, техніку відремонтувати, Інтернет налаштувати. Коли займався в ДЮСШ «Сокіл», пригадує мама, сам разом з хлопцями склав боксерський ринг.

«Тоді було пізно, ввечері. Тренер Саша Соколовський каже: «Привезли ринг, нема кому скласти». Богдан сказав: «Ми складемо». Він обдзвонив хлопців і вони разом все зробили», — пригадує  мама.

Під час відпустки люди в Підгірках запитували юнака, навіщо він підписав контракт. А він у відповідь: «А хто як не я?» Не зважаючи на свої юні роки, душею Богдан був дуже зрілою та сформованою людиною, зі своїми цілями, поглядами на життя, принципами. Мама розповідає, що йому ніхто не давав 19 років. З ним навіть дорослі люди могли поговорити на різні теми.

Галина Василівна досі з болем і сльозами згадує той день, коли не стало Богдана. Тоді звістка про смерть впала наче сніг на голову, ніхто не сподівався на такий поворот подій. Ще ввечері Богдан розмовляв спілкувався з родичами і  все було добре. 10 квітня юнак мав відсвяткувати свій ювілей — 20 років, проте, на жаль, не судилося.

Того понеділка в гостях в мами була невістка з сином в гостях і гавкали собаки.Через вікно Галина Василівна побачила, що йдуть двоє військових. Жінка зовсім не підозрювала про щось лихе, адже один син служить, батько та інший син теж відслужили. Тому, як на диво, була спокійна.

«Під двері вони підходять і кажуть: «Ви  Галина Василівна Гаврилів? Я кажу: «Я». А ваш син Богдан, а я далі слухаю…. загинув від мінно-вибухової травми сьогодні в 7.40. Я кажу: як? Більше нічого не пам'ятаю… Чоловік говорить, що було багато людей, двоє лікарів і швидка допомога. Похорон погано пам'ятаю…далі були таблетки та уколи», — розповідає Галина Гаврилів.

Хоч і життя продовжується, не зважаючи на важку втрату, проте рана болить і не загоїться ніколи.  Так, відколи почалося повномасштабне вторгнення, Галина Василівна разом з чоловіком ходять зустрічати загиблих захисників.

«П'ємо таблетки  з чоловіком і зустрічаємо Героїв. Бо колись хтось і мою дитину зустрів. Буває так, що ми зустрінемо, а на похорон не їдемо, бо просто не витримуємо. Ми просто хочемо помолитися і подякувати», — каже Галина Гаврилів.

Указом Президента України №149/2019 від 18 квітня 2019 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку Богдан Гаврилів нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

14 липня 2019 року Калуська міська рада присвоїла Богдану Гавриліву звання «Почесний громадянин міста Калуша» (посмертно)

У 2020 році на фасаді Підгорецької школи, в якій навчався Герой, встановили меморіальну дошку. А нещодавно цифровий пам'ятник відкрили і у ДЮСШ «Сокіл»: 10 квітня відкрили та освятили інтерактивну меморіальну дошку полеглому розвіднику 80 бригади Герою Богдану Гавриліву.

Ірина БОРАЧОК, журналістка

Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер