Волонтери зустріли Великдень на Запорізькому та Донецькому напрямках разом із захисниками У коментарі «Вікнам» Михайло Гончар розповів, що родом із села Слобідка Калуського району. Представляє ГО «Розумні рішення», що в Івано-Франківську. Бажання волонтерити і їздити на передову родина підтримала з самого початку, хоча, зрозуміло, що кожен раз хвилюються.
Разом із товаришем Володимиром Федорівим стараються реагувати на всі потреби військових. Возять різне: починаючи від білизни та харчових продуктів, завершуючи тепловізорами та автівками.
Так, на Великодні свята чоловік разом з Володимиром Федорівим та іншими волонтерами побували на Запорізькому та Донецькому напрямках — від Гуляйполя до Лиману. В цей час якраз лунала повітряна тривога і було два прильоти. Проте, на щастя, ніхто з волонтерів не постраждав, адже приїхали трохи пізніше. Вибухи й обстріли доводилося бачити й раніше. Здавалося б мали привикнути, але до такого привикнути неможливо, проте потрібно надалі робити свою справу, зізнається Михайло Гончар.
«Кожен раз, коли опиняєшся в гарячих точках, розумієш, що треба все робити, щоб росіян далі не пустити», — акцентує волонтер.
Володимир Федорів — родом із Войнилова, проте зараз проживає в Івано-Франківську. Свою волонтерську роботу починав із того, що займався розселенням вимушених переселенців. Активно допомагає як член франківської ГО «Нові крила».
Кожна поїздка в гарячі точки — це хвостовики з ракет в землі, відсутність світла, людей та руїни, розповідає Володимир. Хлопці, які воюють на «нулі», змушені спати під звуки вибухів, гучні авіабомби вагою від 500 до 1500 кг. А ще не всюди є ротація, тому не всі військові мають можливість відпочити. Бійці дуже виснажені фізично і морально.
За словами волонтера, військовим не так важливо, щоб їм привезли щось, а те, щоб їх просто провідали та підтримали.
Володимир Федорів поскаржився, що люди байдужіють до війни, не всі, звісно, але багато хто. Але приємно те, що є і багато небайдужих, зокрема і дітей, які на передову відправляють свої малюнки, листівки, подяки. Це дуже підтримує дух воїнів.
У своїй розповіді згадує дівчинку, яка найбільше запам'яталася — 11-річна Мар'янка з села Вовчинець Івано-Франківської громади, яка плела синьо-жовті браслетики й зібрані кошти віддавала особисто йому. Каже, що із дитиною та її батьками досі підтримує контакт, а сім'я активно допомагає військовим.
