Юзеф Бенздорф оселився на Гуцульщині, біля устя Шибеного в 1850-х роках Нещодавно під час земляних робіт у господарстві Юрія Негрича, біля впадіння потоку Шибений до Чорного Черемошу, ківш екскаватора натрапив на великий оброблений камінь з якимись нечіткими літерами. Після того, як його обережно витягнули на поверхню і почистили, виявилося, що це фрагмент так званого «хреста Бенздорфа», тобто надгробок Юзефа Бенздорфа, який помер у Шибеному в 1895 році (майже 130 років тому), повідомляють "Вікна" з посиланням на фейсбук-сторінку журналіста з Верховини Романа Клима.
Гуцульщина пам’ятає чимало осіб, які залишили по собі неоціненний відбиток у житті горян. У цьому чудовому краї свого часу оселилися і залишили останній передсмертний слід багато видатних особистостей: краєзнавців, педагогів, будівничих... Узавперш, така тенденція була пов’язана з тим, що на Гуцульщині постійно тривали міграційні рухи під акомпанемент глобалізаційних процесів. Були, звісно, серед цих постатей і такі, що гуцулам в’їдалися у печінки. Але були й прихильні до горян: серед них — Юзеф Бенздорф.
Родина Бенздорфа походила з околиць Львова. Юзеф був галичанином, дипломованим юристом. Брав участь у повстанні Кошута в Угорщині у 1848-1849 роках. Як ревізор (військовий прокурор), він пройшов увесь маршрут із корпусом генерала Генріха Дембінського. Це повстання «за нашу і вашу свободу» придушило покликане на допомогу московське військо.
Юзеф Бенздорф оселився на Гуцульщині, біля устя Шибеного в 1850-х роках. Був чиновником «Пруської кампанії», що займалася експлуатацією лісів у басейні Черемошів. Будував дороги, кляузи, керував сплавом на Черемоші. З роками він купив у Шибеному наділ і побудував будинок (а точніше – невеликий житловий осідок) на пагорбі, де мешкав з родиною. Юзеф був одним із засновників Чорногірського відділу Товариства Татранського в Коломиї та очолював його виконавчий комітет в Явірнику. Його дім був першим пансіонатом для мандрівників Чорногорою – як поляків, так і русинів. Про нього тепло згадували як у туристичних спогадах того часу, так і в науковій літературі, як про людину, що підтримувала науковців.
Юзеф Бенздорф, якого місцеві жителі називали «Бенсор», відіграв велику роль у процесі «цивілізування» гуцулів. Він навчив їх господарювати, давав і дарував землю бідним і пильнував, щоб вони вміло господарювали, а не витрачали свого маєтку на алкоголь... Як згадують тогочасні джерела, він мав велику пошану серед гуцулів. У всіх своїх справах вони зверталися за порадою до покійного Бенздорфа, кажучи: «Потрібно запитати Бенсора...». Ця приказка збереглася на Жаб’євській Гуцульщині й до сьогодні.
Земне життя Юзефа Бенздорфа зайшло за Чорногору у 1895 році. За заповітом, його поховали гуцули на пагорбі над його улюбленим Шибеним. Як описував цю подію часопис «Кур’єр Львівський», «гуцули влаштували йому справді козацький похорон. Поховали його на горах, де він жив, під Чорногорою, під час похорону стріляли з «пушок» і грали на трембітах».
— Місцеві жителі досі називають Шибене за прізвищем Бенздорфа – «Бензарівкою». Ця назва навіть була зафіксована на картах WIG (Військового Інституту Географічного), — зазначає Лєшек Римаровіч.
На могилі Бенздорфа встановили кам’яний хрест. Його якимось дивним чином не зачіпала радянська влада до 1970-х років. Лише тоді його вкинули в колодязь (студню), який був поруч, і засипали землею. Мабуть, він «заважав» випасати колгоспних корів, чи, швидше, муляв око якомусь партійному чиновникові. Можливо, колись і він віднайдеться. Нижню частину хреста залишили.
— Я ще у 2013 році розпочав пошуки усього того, що могло залишитися від цієї пам’ятки, зв’язався з верховинськими активістами-краєзнавцями Іваном та Ярославом Зеленчуками, які вклали дуже багато праці у виявлення деяких історичних фактів, з Товариством «Гуцульщина», неодноразово спілкувався також із місцевими гуцулами, — зізнається Лєшек Римаровіч.
За згодою нинішньої власниці ділянки, зазначеної як місце «хреста Бенздорфа», проведені пробні розкопки, але без результату. Неоціненну допомогу на місці мені надала пані Марія Максим’юк-Калинич, завідувачка клубу в Шибеному, яка мешкає поруч з місцем, де колись була вілла Бенздорфа. На основі знахідок, у місцевому часописі «Верховинські вісті» опубліковано статтю Ярослава Зеленчука про Бенздорфа і «Бензарівку». Багато візитів, розмов, листування. Цей хрест добре пам’ятали старші гуцули, що походили, власне, з Шибеного, голова Товариства «Гуцульщина» Дмитро Стефлюк та інші.
Майже через 10 років після початку пошуків цієї історичної пам’ятки, вона «сама» знайшлася, будучи, напевне, назавжди похованою під метровим шаром землі.
Лєшек Римаровіч наголошує, що ця подія, у час кровопролиття і слави України, є глибоко символічною. Вірить, що хрест на могилі людини, заслуженої для Польщі та України, котра боролася з московською навалою «за нашу і вашу свободу», знову, згідно з християнською традицією, стоятиме над його могилою на улюбленій Гуцульщині. А над нею гордо майорітимуть прапори: український, польський та об’єднаної, нашої спільної Європи.
— Сподіваюся, — каже пан Лєшек, — що вже скоро, після перемоги над москалями, ми зустрінемося біля відновленого «хреста Бенздорфа» і заспіваємо гімни України та братньої Польщі. Я також обіцяю, що ми проведемо різностороннє дослідження постаті Юзефа Бенздорфа та його родини (у нього було п’ятеро дітей). І хтозна, можливо, вдасться знайти його нащадків?
Про Юзефа Бенздорфа, його сім’ю, історію походження цього надгробка та місцевість у Шибеному можна прочитати у невеликій повісті Михайла Ломацького «Бендзарівка» у книзі «Верховино, світку ти наш» (нариси з Гуцульщини). Зазначимо, що Ломацький у своєму творі називає Бенздорфа, чомусь, не Юзефом, а Віллі. Це пов’язано з тим, що Ломацький особисто не знав Бенздорфа, а послуговувався спогадами гуцулів, які казали на його оседок «Вілла Бенздорфа». Очевидно, Ломацький подумав, що його звали Віллі, а може, письменник застосував у повісті творчий домисел.
Подяка машиністу екскаватора Владові Курильчуку, котрий знайшов артефакт, і Василеві Калиничу, котрий брав участь у пошуках від самого початку, завдяки якому ця знахідка була одразу ж розпізнана та забезпечена охороною, — зазначає Роман Клим.
