У російсько-українській війні загинуло вже 8 випускників Калуського ліцею №7. Фото: Калуська міська рада На відкриття прийшло чимало людей: рідні, близькі, друзі та просто небайдужі люди. Священнослужителі відправили поминальну панахиду, освятили меморіальні дошки. Опісля рідні, знайомі та побратими ділилися спогадами про Володимира Кушлика та Василя Фальовського.
Тарас Кушлик пригадує, що рішення сина піти на війну було принциповим:
«Зазвичай на шкільному подвір'ї збираються, щоб відсвяткувати перший або останній дзвінок. Але, на жаль, сьогодні ми зібралися для вшанування пам'яті наших рідних. Пригадую той ранок, коли почалася повномасштабна війна. Володя був під військкоматом, я під'їхав до нього, бо знав його характер і знав, що рішення він приймає твердо. Я просто запитав: «Сину, ти добре подумав? Він сказав: «Так». І я зрозумів, що більше немає про що говорити і відмовляти. Він додав: «Якщо я не піду, то хто піде?» І все — він пішов».
Його вчителькою Володимира Кушлика була Галина Красуцька, а пізніше — Галина Глущак. Після закінчення 7 класу навчався у Надвірнянському військово-спортивному Інтернаті. Змалку брав участь у громадському житті міста, був членом католицької спілки «Українська молодь — Христові». Виховуючись у християнському дусі, Володимир вступає до Івано-Франківської духовної семінарії з бажанням стати священником. Однак в 2013 році розпочинається Майдан і хлопець стає активним учасником Революції Гідності, а навчання — залишає. Розпочинає діяльність у лавах «Правого сектору».
Мама Володимира Кушлика не могла стримати сліз
У 2014 році стає студентом Одеської юридичної академії та продовжує громадську діяльність як один із очільників «Правого сектору» Одещини. Восени цього ж року разом з побратимами добровольчого українського «Правого сектору» бере участь в обороні Донецького аеропорту під позивним «Аскет».
Події на фронті надихають Володю покинути навчання в академії та вступити на службу в 8-ий окремий полк спеціального призначення на посаду снайпера-розвідника в складі якого впродовж року бере участь у АТО. Після демобілізації бере активну громадську діяльність у різних організаціях: «Автомайдан», «Автомайдан Прикарпаття», «Гарт», «Молодий народний рух» (очолював до 2019 року), «Спілка ветеранів АТО/ООС Калущини».
В 2020 році зустрічає своє справжнє кохання — чарівну дівчину Олю. Закохані прозустрічалися два роки.
«Нам не вистачало часу, щоб наговоритися, а пізніше наподорожуватися, намріятися і в результаті — нажитися. За майже два роки разом ми так багато встигли, але так мало здійснили», — розповідала в соцмережах дівчина.
В складі 110 окремої гірсько-штурмової бригади Володя стримував ворога з боку Білорусі. Під час боїв за звільнення Житомирщини та Київщини 7 березня в селі Слобода-Кухарська військовий героїчно загинув. На впізнання їздив батько, який впізнав сина за татуюванням — Гербом України.
Володимир Кушлик став першим з початку повномасштабної війни, про кого сумна звістка прийшла у Калуську громаду.
Поховали Героя на Алеї Слави міського кладовища. Указом Президента України №384/2022 «Про відзначення державними нагородами України» Володимир Кушлик нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно. Володимиру було всього 25.
На відкритті інтерактивних дощок виступили рідні загиблих захисників
Дружина іншого загиблого Героя Ольга Фальовська зізналася, що рішення чоловіка піти на війну і покинути сім'ю було нелегким:
«Наша сім'я втратила найдорожче — коханого чоловіка, люблячого батька, турботливого сина. У вирішальний для країни момент Василь пішов на війну, бо він знає, що він має бути там. Він не був серед перших, але тільки тому, що, за його словами, війна не завершиться за два чи три тижні, як говорили. І хлопців, які пішли серед перших, треба буде замінити. Рішення залишити люблячу дружину, найдорожчих синів, хвору маму далося нелегко, але він був дуже відповідальним. Він не міг поступити по-іншому».
Ольга Фальовська пригадує свого чоловіка як щирого, доброго, розумного, якого поважали на роботі. А ще він був турботливим сім'янином з люблячим серцем.
Василь Фальовський був навідником у складі 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10 гірсько-штурмової бригади. Народився 28 липня 1977 року в селі Пійло Калуського району в багатодітній родині, де був найстаршим сином.
Навчався у Калуській ЗОШ №7. У 1992 році вступає до Калуського ВПУ №7, де здобуває професію столяра. Згодом був призваний був на військову службу, яку проходив на Житомирщині.
З 2002 по 2005 рік заочно навчався у Калуському хіміко-технологічному технікумі за спеціальністю «технік-технолог».
Загалом пропрацював 20 років на заводі ТзОВ «Завод ДК «Орісіл». Розпочавши слюсарем, згодом став заступником начальника цеху. Колеги пам'ятають Василя як сумлінного, відповідального та відданого роботі працівника добру та щиру людину.
У 2005 році створює сім'ю. В щасливому шлюбі Ольга і Василь прожили 17 років, виховали двоє синів. Разом з сім'єю любили часто проводити вільний час на природі. Ліс та гори були улюбленим місцем відпочинку.
21 червня 2022 року Василя Фальовського призвали на військову службу.
«Якщо не я, то хто, як дітям дивитимуся у вічі?».
З такими словами пішов на фронт. 11 вересня з військовим зник зв'язок. Родину охопив жах і відчай. Проте 20 вересня о 16.45 прийшло довгоочікуване СМС «Живий і здоровий. Скоро зателефоную». За дві години воїн прийняв свій останній бій під селом Берестове Бахмутського району на Донеччині. Загинув військовий від поранень, не сумісних із життям.
Похований 24 вересня на Алеї Слави міського кладовища.
За словами директора Калуського ліцею №7 Володимира Кіндрата, у російсько-українській війні загинуло вже 8 випускників Калуського ліцею №7. Серед них — Василь Боднар, Сергій Барнич, Володимир Кушлик, Володимир Фальовський, Роман Петрів, Михайло Лещенко, Роман Дуркало та Роман Стехнович.
Цифрові пам'ятники загиблим Героям встановили поряд із дошками полеглих раніше побратимів
Довідка. Цифрові пам'ятники встановлені із ініціативи громадської організації «Спогади України». Щоб побачити живу історію загиблих Героїв, достатньо навести телефон на пам'ятну таблицю чи інший архітектурний об'єкт з QR-кодом та перейти в додаток «Bank of memories», завдяки якому можна переглянути відео в режимі доповненої реальності. Такий проєкт став можливий завдяки Андрію Меланчику, автору ідеї стартапу «Bank of Memories», а також засновниками ГО «Спогади України» Владиславу Цюпі й Мар’яні Ковальчук.
Ірина БОРАЧОК, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
