Маючи тяжкі поранення, чоловік не зміг залишити пораненого побратима — 20-річного Богдана Ваківа. З 2014 року Михайло Селіванов проходив строкову службу, а згодом підписав контракт з Нацгвардією України. Боєць каже: перші місяці повномасштабної війни були складними, адже підрозділи не мали необхідної кількості військової техніки, яка є зараз. Михайло з побратимами тримав позиції на Донеччині. Згодом — на Луганщині, пише "Суспільне".
"Якщо згадати останній виїзд, то він був важким. Дві-три доби ми стоїмо в окопі, падає дощ, форма прилипає до тіла, але тримаємо оборону. Там всюди — болото, немає можливості поспати, бо все — в калабанях, все — у воді, холодно. Зараз вже потепліло, а тоді було холодно", — розповідає Михайло Селіванов.
Нацгвардієць пригадує один з найважчих боїв його підрозділу.
"За той день було дуже багато піхотних атак. Три атаки вдень та ще одна вночі. Ми їх успішно відбили. Були й артилерійські обстріли. Війська РФ скидали на нас газ з дронів. Ми надягали протигази, але було погано видно, і ми далі відстрілювалися", — пригадує боєць.
За словами військовослужбовця, наступного дня атаки з дронів повторилися. Внаслідок них боєць отримав поранення.
"Ми стоїмо, бачу, що підлітає дрон і скидає на нас. Ми пробували його збити, але безпілотник високо був і ми не могли влучити. Переді мною товариш з Дніпра впав головою вперед. Я відчув, як мене хитнуло і запекла спина. Кажу побратиму: "Я відчуваю, що в мене спина мокра. Хочеться вірити, що це — не кров, але пече, і це, мабуть, поранення. Попросив Мар’яна оглянути. Він дивиться, а там все в крові", — розповідає нацгвардієць.
Побратим допоміг накласти пов’язки на плече та спину. Михайло Селіванов з пораненнями продовжував тримати позицію 26 годин.
"Тоді вже прийшла підмога і мене поміняли. Я лише дійшов до пункту евакуації, приблизно 2 км від позиції. По рації почув, що у нас — четверо поранених. І каже: всім відірвало ноги. Я підбіг, пробував евакуювати. Ноги відірвало насправді не всім — одному перебило руку. Він — вижив, а решта, на жаль, загинули", — каже Михайло.
Маючи тяжкі поранення, чоловік не зміг залишити пораненого побратима — 20-річного Богдана Ваківа.
"Богдана доставили до мене, до точки евакуації. Я виліз на БТР. Тримався на ньому, притиснув Богдана міцно до грудей і говорив йому: "Тримайся, тримайся. Ми виживемо, все буде добре". Я дивився на нього — він ще дихав. На третій частині того шляху його серце перестало битися", — пригадує військовослужбовець.
Михайло отримав поранення в руку та плече. Каже: у тілі залишилися уламки ворожої вибухівки.
"Лікар сказав мені не ризикувати та не витягувати осколки, оскільки там — нервові закінчення і сухожилки, і під час операції можуть пошкодити й наробити ще більшої біди", — розповідає боєць.
Михайло Селіванов — майстер спорту з боксу. Чоловік виступав за збірну України сім років: три рази на чемпіонаті Європи та два рази на чемпіонаті світу. Окрім цього, він заснував дитячу школу боксу. Чоловік чекає перемоги у російсько-українській війні та мріє потрапити на змагання світового рівня.
"На жаль, уламки з мене не витягнули — вони залишилися в мені. Але я — спортсмен. Я планував поїхати на чемпіонат світу восени 2022 року, але не зміг через війну. Надіюся, що вона закінчиться швидко і я все-таки потраплю на змагання", — каже Михайло Селіванов.
