За день вправний майстер може постригти 30-40 овець. У числі таких – Марія Ілюк з села Красник, у котрої в господарстві, як вона зізнається, вівці не переводилися ніколи. За цими тваринами, як і, власне, за будь-якими іншими, потрібен ветеринарний догляд. А ще вівці потребують стрижки: один раз у рік щонайменше, хоча є породи овець, яких стрижуть двічі, або й тричі.
«Тпрва-а! Тпрва-тпрва-а!» Це так пані Марія з ними спілкується. Жінка досвітком відчиняє двері невеликої стаєнки і надвір несміливо показують мордочки її улюблені тваринки – овечки. Господиня насипає у велику миску ґрису, і ті, п’ятеро дорослих і так само маленьких ягняток, поспішно чимчикують на ранковий перекус. Про це на розповів журналіст з Верховини Роман Клим, інформують "Вікна".
– За усіма законами вівчарства, овець гуцули стрижуть між Благовіщенням і Юрієм, коли надворі вдорожується тепла погода, – розповідає, підсипаючи корму в посудину, Марія Ілюк. – Якщо, не дай боже, вдарить мороз, пострижена вівця може «пукнути», тобто у тварини тріскає живіт і вона гине. Такі випадки раніше бували і в ґаздів, і на фермах, і в полонинах. А у п’ятницю овець стригти не можна: так вже повелося. До речі, знаєте, коли вівця найдужче мерзне? Вірно, у травні, коли йде «голою» в полонину. Гай, добре: вибирайте, котру першою мемо стригти?
Наш спільний вибір із Марією впав на досить вгодовану чорно-сіру вівцю, єдину такої масті у кучерявому товаристві. Як згодом стане відомо, її кличуть Білоличка. Жінка двома руками вхопила тварину і повела навколо хати до приземистого дерев’яного столу.
До помочі пані Марії надбіг її вуйко, Дмитро Петращук, з яким проживає подружжя Марії і Дмитра Ілюків. За плечима красницького старожила – роки літувань на полонинах Ґропа, Щівник, Веснарка... Чоловікові пішов дев’ятий десяток літ, але той вправно, як парубок, із господинею вклали «клієнтку» на «перукарський» стіл.
– Вуйку, але добре її тримайте, поки я включу машинку, – голосно промовила Марія.
Повітря подвір’я Ілюків раптово наповнив досить гучний звук стригального апарату.
– То «трьохфазка», моцна машинка, – намагається втиснути фразу впоміж гіпердецибельного гулу агрегату Петращук. – Уна має вже пид пивсотку років. Таков машинков стригли овец у колгоспі, тай ми таков вже давно послуговуємоси, по 15-20 овец тими роками тримали.
Марія тим часом вже половину справи зробила. Лівий бік вівці і дві ноги вже постригла. Жінка пояснює: «Як правило, стрижка починається з паху вівці. Вовна стрижеться від себе, аби бачити, як ти стрижеш. Так само і ножицями, їх потрібно підвертати догори, аби не поранити вівцю».
У професіоналізмі дій «перукарки» не довелося сумніватися ні на секунду, настільки швидко і майстерно жінка впоралася із завданням. Зі слів красничанки, досвід стрижки овець вона отримала ще з часів функціонування колгоспу «Карпати» у Краснику, коли допомагала мамі споряджати овець перед Юрієм у полонину. Каже, що з допомогою машинки за день вправний майстер може постригти 30-40 овець.
«Вівця середньої вгодованості має приблизно три кілограми руна. Із такої, чорної, вовни гуцули робили сардаки, а з сірої шили манту, але більшість вовни йшла на виготовлення ліжників, – додає Марія. – То було прибутково, а тепер... П’ятнадцять гривень за кілограм вовни дають. Ого...».
Промайнуло ще декілька хвилин – і правий бік Білолички опинився без зимового «одягу». Ще декілька штрихів ножицями на голові – і вівця «готова». На столі – купа чорно-сірого руна.
– Буває так, що після цієї процедури молоді ягнята – потомки вівці – спочатку не впізнають свою маму, – впускаючи обстрижену вівцю у загороду, каже Марія Ілюк. – Навіть деякий час від неї сахаються.
Стрілка годинника у міжчасі добралася до позначки без двадцяти дев’ять. Жінка поспішає на роботу у місцевий дитсадок «Смерічка», де працює помічницею вихователя. Решту овець Марія стригтиме завтра, у вихідний день.
