Як в Івано-Франківську всередині 90-х знімали італійське кіно про Голокост

Франківська перекладачка та видавчиня Христина Михайлюк розповідає, як в 1996 році на Франківщині знімали велике італійське кіно. Для цього матеріалу вона поділилась фотографіями з сімейного архіву та спогадами свого батька Ігоря Михайлюка, який працював перекладачем на знімальному майданчику.
Переглядів: 958
За основу декорацій Аушвіцу взяли місцеву ферму поблизу села Горохолина Богородчанського району.

Нещодавно в ґалереї «Асортиментна кімната» відбулася виставка Нікіти Кадана «Затоплення» про масовий розстріл євреїв в Івано-Франківську і ймовірне затоплення місця їхньої страти міським озером, ми у видавництві «П’яний корабель» видали книжку Данила Кіша «Псалом 44» про втечу єврейської сім’ї з концтабору Аушвіц, а на post impreza вийшов матеріал «Чому у Франківську не знімають кіно?», і в моїй голові склався пазл: я згадала, що ще один Аушвіц побудували в Богородчанському районі Івано-Франківської області навесні 1996 року — для зйомок спільного італійсько-французько-німецько-швейцарського фільму «Перепочинок» (La tregua) італійського режисера, володаря «Золотої пальмової гілки» Каннського кінофестивалю, Франческо Розі («Руки над містом», «Справа Маттеї», «Христос зупинився в Еболі»). Це — екранізація однойменної книжки італійського письменника і в’язня Аушвіцу Прімо Леві. Фільм розповідає про звільнення Аушвіцу і довгу дорогу додому в Турин італійця єврейського походження, колишнього в’язня, якому вдалося вижити, пише postimpreza.

Сценарій до фільму написав Тоніно Ґуерра («Шлюб по-італійськи» Вітторіо де Сіка, «Фотозбільшення» Мікеланджело Антоніоні, «Амаркорд» Федеріко Фелліні), головним оператором був Паскуаліно Де Сантіс («Ромео і Джульєтта» Франко Дзефіреллі, «Коханці» Вітторіо Де Сіка, «Смерть у Венеції» Лукіно Вісконті), який, до речі, помер у Львові на завершальному етапі зйомок «Перепочинку» від інфаркту міокарда. Головні ролі виконували американський актор Джон Туртурро (теж можна перелічувати знакові фільми за його участі, але ви все одно знаєте його по ролі Ісуса Кінтани з культового фільму «Великий Лебовскі» братів Коенів) і хорватський актор Раді Шербеджія (відомий, зокрема, як Борис «Бритва» Юрінов з не менш культового «Великого куша» Ґая Річі). Продюсером фільму виступив Ґвідо Де Лаурентіс, представник чи не найвідомішої італійської родини кінопродюсерів з Неаполя.

Я згадала про цей епізод, бо він є фраґментом моєї родинної історії: мій тато, Ігор Михайлюк, працював перекладачем італійської мови на знімальному майданчику фільму разом зі ще близько десятьма перекладачами з Івано-Франківська та Львова. Він був залучений до команди, яка створювала декорації. У цьому тексті спиратимуся переважно на слова і спогади тата, адже мені на час зйомок було всього шість років. А також тут використані фотографії з нашого сімейного архіву.

За основу декорацій Аушвіцу взяли місцеву ферму поблизу села Горохолина Богородчанського району. Навколо неї розбудовували інші потрібні за сюжетом приміщення та об’єкти, а подекуди тільки їхні фасади. Загальний проєкт розробили італійці, але виконували його місцеві робітники. Як міг би написати Данило Кішкожен принаймні подавав цвяхи. Художником-постановником фільму був Андреа Крізанті («Ідентифікація жінки» Мікеланджело Антоніоні, «Молодий Тосканіні» Франко Дзефіреллі, «Звичайна формальність» Джузеппе Торнаторе). Він брав безпосередню участь у процесі, однак будівництво на майданчику переважно курували декоратори Джанні Анґлер й Оресте Кверчолі.

Окрім села Горохолина, яке італійці лагідно називали «Ґороґоліна» (Gorogolina), у нашій області було ще одне місце зйомок — залізничне полотно в районі станції Тарновиця біля села Лісна Тарновиця Надвірнянського району. Саме там знімали сцени із прибуттям і поломкою потяга. До речі, для них у горах (чи то в Надвірній, чи то у Ворохті) знайшли автентичний паровоз у робочому стані. Його перефарбували, і керував ним у кадрі місцевий машиніст. Щодо самих вагонів, то під час перегляду сцен, знятих всередині них, мене не покидало відчуття, що опинилася у навмисно зістареній «Червоній руті», проте за інформацією тата, це вагони раніших часів, орієнтовно 60-х років. 

Наступні частини фільму знімали переважно у Львові та Щирці під Львовом. Ви цілком зможете впізнати Вірменський кафедральний собор (в одній зі сцен фільму герой Джона Туртурро стоїть у дворі собору і дивиться на дерев’яний різьблений вівтар «Голгофа» з розіп’ятим Ісусом Христом), Міський арсенал, оперний театр, вежу Корнякта і головний залізничний вокзал Львова, хоч у фільмі він називається головним залізничним вокзалом Мюнхена.

Насамкінець кілька слів про сам фільм «Перепочинок». Це — останній фільм Франческо Розі, який вийшов на екрани у 1997 році, був номінований на «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю як найкращий фільм, а також отримав премію «Давид ді Донателло» за найкращий фільм, найкращу режисерську роботу, найкращу продюсерську роботу і найкращий монтаж. Це хороше кіно, подекуди трагічне, подекуди смішне. Дуже прикро, що його досі не переклали чи не дублювали українською. Але дуже відрадно, що українці та росіяни у ньому чітко диференційовані — навіть на мікрорівні. Наприклад, від українців головний герой Прімо з вдячністю приймає їжу, а про росіян мій улюблений персонаж Грек, втікаючи разом з Прімо з радянського табору для переміщених осіб, каже таке:

«Недобре, якщо тебе годують росіяни. Хліб, який ти не заробив, перетворює тебе на раба. А я вільна людина, як і всі греки. Для росіян рабство — це нормально, чи то під царем, чи то під Сталіном. І знаєш чому? Не всі росіяни європейці, як ми з тобою, багато з них азіати, і, як азіати, в обмін на спокійне життя вони погоджуються на все, навіть на тиранів. Ми, греки, — ніколи. Хіба ми боялися Кира? Хіба ми боялися Ксеркса? То чому нам боятися Гітлера чи Сталіна? І навіть наш Александр Великий, коли вже на те пішло, прийшов і пішов. І вони теж підуть. Історія незмінна, світ незмінний, все повторюється, друже!»