Діти були сенсом життя Валерія Сокола. Фото: Скрін з відео "Спогади України" та міська рада Валерій Сокіл — солдат протитанкового артилерійського дивізіону 10-ї окремо гірсько-штурмової бригади. Народився 27 вересня 1975 року в Калуші.
Був першою дитиною у сім'ї. Завжди допомагав батькам та піклувався про рідних. Навчався у Калуській загальноосвітній школі №4. Відтак у 1991 році вступив до Калуського політехнічного коледжу на спеціальність «хімік-технолог». Навчання давалося легко. За словами одногрупників, Валерій був щирим та розумним. До нього можна було звернутися за допомогою у будь-якій ситуації, йдеться в проєкті "Спогади України", інформують "Вікна".
Після закінчення навчання 1994 року був призваний на строкову службу, яку проходив у місті Котовську, нині Подільськ, що на Одещині на посаді артилериста. У 1997 році зустрів свою майбутню дружину Світлану, з якою невдовзі одружились. У молодого подружжя народилося двійко синів. У 1999 році — Роман, у 2001 — Віталій. А у 2016-му з'явилася на світ довгоочікувана донечка Катруся. Діти були сенсом життя чоловіка.
Свою трудову діяльність Валерій Сокіл розпочав на тодішньому магнієвому заводі, що входив до складу концерну «Оріана». Проте виробництво магнію занепадало, тож уже старшому майстрові зміни довелося поїхати на роботу за кордон.
У 2017 році після відновлення роботи товариства «Карпатнафтохім» повернувся на роботу у цех підрозділу компонування і поділу пірогазу. Валерій Сокіл прийшов у наш колектив у той період, коли не всі навіть спеціалісти вірили, що після п'ятирічного простою таке складне нафтохімічне виробництво знову запрацює, розповідає начальник цеху Михайло Псюк.
Валерій Іванович у рекордний термін освоїв усі тонкощі праці апаратника і буквально через два роки мав уже найвищий шостий розряд. Крім того, він був лідером у колективі й не лише завдяки своїй міцній та високій статурі. За характером був дуже справедливим, говорив тільки правду, поважав колег. А ще Валерій був добрим другом, чудовим батьком, прекрасним чоловіком, хорошим сином, любив зі своєю сім'єю відпочивати на природі зі своєю дружиною Світланою, ходити у ліс по гриби.
5 березня 2022 року після нападу російської федерації на Україну Валерій Сокіл став добровольцем Збройних сил України. Проходив службу в артилерійському дивізіоні 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Побратими згадують його як мужнього, відважного, сильного воїна, який не боявся йти вперед, міг завжди прикрити спину, а в критичний момент — розрядити ситуацію.
Загинув Валерій Сокіл 19 червня 2022 року неподалік селища Врубівка Луганської області внаслідок артилерійського обстрілу у російських окупантів під час якого отримав несумісний із життям поранення. Йому було лише 46.
24 червня спочатку громади Калуша, а пізніше і мешканці Войнилова і села Цвітової прощалися з Героєм. Саме у цьому невеличкому селі на Калущині він знайшов свій останній спочинок.
Указом Президента України від 28 листопада 2022 року солдата Валерія Сокола було нагороджено орденом «За мужність» третього ступеня посмертно. А 31 березня 2023 року за «Заслуги перед Прикарпаттям» посмертно.
На відкритті меморіальної інтерактивної дошки загиблому Герою на фасаді Калуського ліцею №4 дружина Валерія Сокола — Світлана зазначила, що в її серці завжди житиме світла пам'ять і туга за рідним чоловіком і подякувала всім, хто прийшов і долучився до того, щоб скласти шану захисникам.
