Ілюстроване фото. В Пійлі донедавна були вулиці на честь тих, хто відправив на смерть Івана Аронця. Фото: 2day.kh.ua За комуністичних часів 22 жовтня 1957 року і в Калуші вулиця була названа іменем Семанишина замість вулиці Молотова — після виключення того з Президії ЦК КПРС і зняття з міністерської посади 29 червня 1957 року Хрущовим. Однак після перших виборів у 1990 році й усунення комуністів 5 лютого 1991 року першим демократичним складом міської ради вулиці Семанишина була повернена історична назва — вулиця Сівецька. А частина колишньої вулиці Семанишина між майданом Шептицького і вулицею Винниченка отримала назву вулиця Дзвонарська.
То хто такі були Семанишин і Кохан, та чому комуністи називали їхніми іменами вулиці?
Найбільше інформації про Миколу Олексійовича Семанишина, який у часи польської окупації був радянським агентом — підпільником КПЗУ, а після окупації західної України Червоною армією став радянським діячем. У січні 1940 року з утворенням Калуського району отримав посаду заступника голови Калуського райвиконкому і 24 березня 1940 року був «обраний» депутатом Верховної Ради Радянського Союзу. В 1941 році отримав підвищену посаду — «голова виконавчого комітету Войнилівської районної ради депутатів трудящих Станіславської області». З початком німецько-радянської війни втік у східні райони СРСР, був задіяний у "радянському партизанському русі", а цей "партизанський рух" організовувався і керувався НКВС. Із січня по травень 1944 року служив комісаром Тернопільського партизанського з'єднання імені Хрущова, утвореного у Житомирській області. Тернопільське партизанське з'єднання імені Микити Хрущова стало знаменитим через пияцтво, мародерство і "похідні дружини" (тобто коханки). Попри назву з'єднання у Тернопільську область так і не потрапило, бо там діяла УПА і було страшно, а пішло на Холмщину, де, вочевидь, займалося провокаціями задля роздмухування польсько-української різні та репресій проти українського населення з боку німецької влади. Там цей «герой» і загинув, ймовірно, від рук своїх же поплічників.
Натомість Кохан не отримав таких високих посад і не увійшов у радянські довідники.
Дослідник історії краю Олег Ониськів розповів мені про цих двох осіб і чим вони були пов'язані між собою. Вони були єдиними свідками у справі проти калуського адвоката Івана Аронця, про яку Олег Ониськів 20.02.2019 розповів калушанам у статті «Останній судовий процес адвоката Івана Аронця» на сторінках "Вікон", а також він оповів детально життя Івана. Переповім коротко деталі тієї справи.
Адвоката арештували вже 1 жовтня 1939 року — лише на десятий день радянської окупації. Арешт здійснив співробітник НКВС молодший лейтенант держбезпеки Сідоров разом із начальником "добровільної охоронної дружини" Кугуликом. Як однозначно зафіксовано у протоколі затримання, Івана Аронця було арештовано «вказівкою». Дати «вказівку» працівнику НКВС могло тільки його начальство, яке, вочевидь, взялося за «зачистку» українського активу — щойно знайшло відповідні документи серед матеріалів польської поліції.
30 вересня 1939 року співробітник управління державної безпеки НКВС УРСР молодший лейтенант держбезпеки Харьков написав постанову на арешт Івана Аронця з його домашньою адресою: Калуш, вулиця Жвірка 4. В цій постанові вказав на військову службу в 1917 році сержантом у австрійській армії і на керівництво Аронцем Калуською партійною організацією УНДО («Українське національно-демократичне об'єднання»). Також додав щодо проведення Іваном Аронцм антирадянської діяльності, яка, вочевидь, випливала чи то з його членства в УНДО, чи то зі служби в 1917 році в австрійській армії. Цю постанову підписали начальник НКВС лейтенант держбезпеки Сідоров і начальник опергрупи НКВС в Калуші лейтенант держбезпеки Радченко.
Деталі справи показують, що СРСР ще до захоплення Західної України приготував чекістські групи для проведення терору українського населення, аналогічно як у наші дні росія приготувала і провела заходи знищення українського активу на захоплених українських територіях. Виданий облпрокурором через півтора місяця після арешту ордер на арешт Івана Аронця цікавий ще й тим, що має №30 і це свідчить про дозвіл його арешту тільки тридцятим в області з проведених на той час тисяч арештів.
За понад три місяці утримання Аронця в тюрмі, НКВС не мав жодного підтвердження звинувачень щодо антирадянської діяльності. Вочевидь, з цієї причини почали шукати задіяних у структурі радянської владної системи осіб, які б погодилися підтримати кривосвідченнями ці звинувачення. Так, 24 січня 1940 року до управління НКВС у Станіславі був викликаний Василь Іванович Кохан, 1909 року народження, завідувач інвентарю в Угерсталі (нині — північна частина села Сівка Калуська), член Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) з 1934 до 1938 року, уродженець і житель села Пійла Калуського повіту. Той розповів, що знає Аронця з 1932 року як адвоката, і що Аронець у 1936 році виступав у Народному домі Калуша із промовою про необхідність визволення українців від «гніту більшовиків».
Того ж дня був викликаний Микола Олексійович Семанишин, 1909 року народження, — заступник голови райвиконкому, уродженець села Пійла Калуського повіту, житель Калуша, вул. Шевченка, член КПЗУ з 1931 до 1938 року, кількаразово арештований польською поліцією і в 1935 році засуджений на 5 років ув'язнення за роботу в КПЗУ. Той засвідчив, що знає Аронця з 1935 року як суддю і надалі юриста, ворога комуністичної партії і Радянського Союзу, що Аронець у 1939 році був адвокатом протилежної сторони у справі проти його дружини. Також Семанишин чув від Кохана, ніби Аронець закликав вести боротьбу проти радянської влади і СРСР, що там будуть повстання й організуються повстанські загони.
Цієї допомоги двох комуністів слідчому НКВС виявилося достатньо для закінчення слідства і відправлення справи в суд. Суд відбувся 4 квітня 1940 року і був проведений тенденційно: спочатку заслухав кривосвідчення Кохана, проігнорував свідчення двох свідків захисту (заслухати інших 8 свідків захисту суд відмовився попередньо) і висновок захисника. Тож на підставі єдиного свідчення Кохана (ще й непідтвердженого і плутаного) засудив Івана Аронця до позбавлення волі терміном на шість років "в далеких місцях ув’язнення", а також до позбавлення виборчих прав терміном на три роки.
Захисник Аронця Зайгель подав доповнення до судового протоколу, в якому було пропущено вдале висвітлення захисником плутаності показів Кохана. Скориставшись своїм правом касаційного оскарження, Іван Аронець подав скаргу, в якій пояснив причину кривосвідчень Василя Кохана. Адвокат пригадав, що в адвокатській практиці він вів справу, в якій брала участь дружина свідка. За результатами веденої справи його клієнт отримав перемогу, а дружина Кохана — програла. Тому свідок давав саме такі покази, оскільки мав злість на нього. Тож Кохан вчинив кримінальний злочин, збрехавши, що він незнайомий з Іваном Аронцем і що не має до нього неприязного ставлення. Також Аронець написав заяву до Станіславського обласного суду за фальшиві свідчення Кохана, чомусь замість розгляду підшиту до справи Аронця.
Верховний суд УРСР 29 квітня 1940 року проігнорував викладені в касації аргументи й факти, та залишив попередній вирок у силі. Так адвоката Івана Аронця відправили «на білі ведмеді», де й загубився його слід.
А два «герої-комуністи» продовжили свою роботу на радянську адміністративно-репресивну систему. Калуська адреса Семанишина також пов'язана з цією службою, адже тільки 17 січня 1940 року був утворений Калуський район, і тільки 7 днів Семанишин посідав щойно створену посаду, а вже отримав житло в центрі Калуша, куди й переселився з Пійла. Навіть номеру будинку не запам'ятав, та й квартирі номеру, напевно, ще не було надано. А вільна квартира звідки з'явилася? Дуже просто — її звільнила НКВС, відправивши жителів «на білі ведмеді». Вочевидь, за активну роботу на НКВС Семанишин у 1941 році отримав підвищену посаду — "голова виконавчого комітету Войнилівської районної ради депутатів трудящих Станіславської області", тож напевно отримав у Войнилові і наступну квартиру.
Кохан на час свідчень проти Аронця отримав від радянської влади набагато менше, навіть працював аж на третьому селі від Пійла — в Угерсталі. Щодо подальших кар'єрних здобутків Кохана інформація відсутня, навіть пійлівський староста у відповіді №119 від 6 липня 2021 року не зміг пояснити, на чию честь названа вулиця Кохана і за які такі його заслуги.
Тож через 83 роки Калуська міська рада одним рішенням дала оцінку двом учасникам радянського засудження і відправлення на смерть калуського адвоката Івана Аронця.
Олег ДРОГОМИРЕЦЬКИЙ, м. Калуш.
P. S. Велика подяка Олегу Ониськіву за наданий матеріал і консультації щодо справи і долі Івана Аронця.