Обоє синів Тетяни Гуш хочуть служити у військовому ліцеї «У нашому Надвірнянському ліцеї навчаються дітки зі всіх регіонів України, найголовнішою метою системи освіти та виховання тут є прищеплення любові до батьківщини з самого дитинства. Звідси виходять справжні патріоти. Свідченням цього є те, що велика кількість наших випускників віддали життя за Україну на війні», — каже Тетяна родом з Пасічної на Надвірнянщині, яка працює соціальним педагогом у ліцеї з 2009 року.
До її обов’язків входить надання допомоги дітям пільгових категорій – сиротам, напівсиротам, малозабезпеченим, повідомляють "Вікна" з посиланням на 102 окрему бригаду Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщина.
«Коли почалася війна, — каже Тетяна, — в той же день я могла виїхати за кордон. Раніше я деякий час проживала у Бельгії, в Антверпені, 24 лютого мені почали звідти дзвонити мої друзі та знайомі, щоб я приїжджала, обіцяли допомогти з проживанням та працевлаштуванням. Але я вирішила, що повинна боронити свою землю, вступила до 102 бригади ТрО, до нашого Надвірнянського батальйону».
Тетяна пригадує: «Коли постало питання про виїзд батальйона в зону бойових дій, мене запитали, чи готова я виїжджати, і я сказала — якщо всі готові — то я теж. Мамі я сказала, що ми будемо в сусідній області. Коли була вже в поїзді, їй подзвонили і запитали — «А ти знаєш куди твоя Таня поїхала?». Мама плакала, переживала, благала мене повернутись - але я розуміла, що дороги назад нема. Я з дитинства мріяла служити в армії, і коли пішла у військовий ліцей– думала що моя мрія здійснилась, але це було не так — вона здійснилась тільки тут, на війні».
Вже понад рік Таня — у 76-ому батальйоні, у зоні бойових дій на Запоріжжі.
«Тут, де ми, дуже небезпечно знаходитись, пересуватись, ночувати — кожну хвилину може прилетіти снаряд чи бомба — і все, життя може обірватись. Снаряд може прилетіти будь-куди, вдень чи вночі, коли спиш. Особисто в мене страху немає — я відчуваю молитву своєї мами, своїх рідних, відчуваю захист Божий».
«Колектив тут прекрасний — за більш ніж рік війни ми всі здружились, стали однією великою сім’єю. Так, люди справді дуже виснажились — більше року на передовій. Хочеться ротації, хоча б на місяці два поїхати додому. Але, попри це, люди готові дальше стояти стільки, скільки треба! Є такі випадки у нас — люди звільняються з армії, проходить місяць-другий — дзвонять до командира і кажуть, що хочуть назад у батальйон. Поки війна не закінчилась неможливо сидіти вдома і просто чекати – треба щось робити, свій якийсь внесок в оборону держави».
На почату цього року вирішила підписати контракт з ЗСУ, оскільки хоче продовжити служити. Каже, що тут вона може зробити щось корисне для держави.
У Тетяни двоє дітей — два хлопчики 11 і 13 років, яких допомагають виховувати батьки. Обоє хочуть служити у військовому ліцеї, і це їх власне бажання.
«З самого початку, коли прийшла працювати до ліцею, в мене була така мрія — коли в мене буде син — обов’язково буде навчатись у цьому ліцеї. І зараз, коли мій син вже досяг того віку, що може поступати в ліцей, я його почала відмовляти. Але він сказав: «я хочу бути військовим, бо ти, мамо, військова, а я беру з тебе приклад». Молодший син, котрому 11, теж мені каже, що хоче в майбутньому до цього ж ліцею, хоче бути військовим, як я та старший брат. Буде у нас вся сім’я Гуш — військових»,— завершує Тетяна.