Обом загиблим військовим присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської громади» Вклонитися подвигу загиблих воїнів прийшли рідні, друзі, учні, вчителі, представники влади і небайдужі мешканці. Хвилиною мовчання вшанували всіх загиблих Героїв, які віддали життя за незалежність України. Священнослужителі відправили поминальну панахиду та освятили цифрові пам'ятники.
Григорій Мисюга — командир 3-го мотопіхотного відділення 1-го мотопіхотного взводу 3-ї мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади, позивний «Грифон».
Народився 2 вересня 1971 року в Калуші. Був старшим сином у сім'ї. Разом із братом Андрієм допомагав батькам у всьому. Навчався в Калуській загальноосвітній школі №2. Був здібним і старанним учнем.
З відзнакою закінчив Калуський хіміко-технологічний технікум (політехнічний коледж). Працював майстром цеху на заводі «Аеросил». Разом із дружиною Інною став батьком сина Станіслава. У другому шлюбі з Марією народилися двоє синів — Матвій і Тарас.
У 2014 році добровольцем пішов захищати цілісність та суверенітет України. Служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Пройшов пекельні бої в зоні АТО /ООС у районах Попасної, Бахмута, Кримського, Новоолександрівки. Звільняв місто Лисичанськ, де і познайомився із своєю майбутньою дружиною Оленою.
Був в оточені в місті Зеленопілля, проте вийшов з оточення живим. У 2018 році звільнився з запасу, забрав кохану з її донькою Сабіною до Калуша. Впродовж трьох з половиною років виховував дівчинку як рідну.
Ранок 24 лютого 2022 року змінив усе. У перший же день повномасштабного вторгнення Росії в Україну досвідчений боєць знову взяв до рук зброю, ставши на захист України. Служив у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Розповідав про те, наскільки величезна різниця між АТО та російсько-українською війною.
«Це війна на знищення. Різниця з АТО надзвичайно велика. Під час АТО ми захищали територіальні кордони. А тут все значно серйозніше, значно складніше та небезпечніше. Щосекунди треба бут пильним», — ділився думками Григорій Мисюга.
Воїн із позивним «Грифон» був мудрим тактиком та стратегом в бою. Жодного зайвого руху та паніки, завжди ділився досвідом із молодшими. Вважав, що спокій — запорука перемоги.
«Спокій у бою — запорука перемоги. Того, що виживеш. Скажімо, дивляться побратими в бою, що один із нас спокійний. Також намагаються не панікувати. Працюємо злагоджено. І виходимо живими. Вчасно змінюємо позиції", — стверджував досвідчений воїн.
А ще Григорій Мисюга радив кожен день починати із позитивних емоцій і не думати про те, що день може бути останнім. Герой мріяв повернутися із війни та дочекатися внуків. Вірив, що Україна відвоює свої землі і ми зможемо зустрітися з рідними.
Разом із побратимами брав участь у бойових діях на Житомирському напрямку. Їхня розвідгрупа дислокувалась у населеному пункті Нова Рутвянка, виконувала завдання зі спостереження. Допомагали завозити гуманітарну допомогу для місцевих. Кілька разів потрапляли під обстріл, звільняли місто Малин. Серед перших заходили в Олизаровку, що на Київщині, коли ворог почав відступати.
Григорій Мисюга воював у Сєвєродонецьку Луганської області. На території заводу «Азот» потрапив в оточення, однак тоді захисникам вдалося вийти живими.
Загинув 25 липня 2022 року під час стрілецького бою біля села Берестове Бахмутського району Донецької області свій останній спочинок знайшов на алеї слави міського кладовища.
Юрій Ханас — стрілець-снайпер 3-го парашутно-десантного взводу 7-ої парашутно-десантної роти 3-го парашутно-десантного батальйону 25-ої окремої повітрянодесантної бригади в/ч А1126. Народився 3 червня 1987 року в Калуші.
З ранніх років хлопець вирізнявся наполегливістю та працьовитістю. Був вірним другом, хорошим порадником, душею компанії. А для бабусі, яка його виховувала, — першим помічником.
Навчався у Калуській загальноосвітній школі №2. Займався футболом на стадіоні «Хімік». Захоплювався риболовлею, відвідував комп'ютерну школу.
Здобувши освіту в Калуському хіміко-технологічному технікумі (нині політехнічний коледж), вступив до "Львівської політехніки" на кафедру «Органічної хімії» Інституту хімії та хімічних технологій, де здобув спеціальність інженера-технолога.
Про Юрія згадують як про доброго, здібного і талановитого студента. А на рідній кафедрі кажуть, що він у свої роки був сформованою і самостійною особистістю.
Професор Володимир Самарик добре пам'ятає свого колишнього студента. Розповідає, що Юрій був цікавим, неординарним, порядним і ввічливим.
«Юрій Ханас — один із перших магістрів нашої кафедри. Він вступив до нас після закінчення технікуму, тому мав глибокі знання. Був здібний, в ньому я бачив людину, яка вміє мислити та працювати. Як людина був спокійний, стриманий, неговіркий. Ні з ким не конфліктував, але й не зав'язував надто тісних взаємин. Було видно, що він мав свою внутрішню мету, якою не хотів ділитися та до якої впевнено ішов», — розповідає викладач.
«Добрий і справжній, готовий поділитися всім, що тільки мав», — так згадує про Юрія одногрупниця Христина Савка.
Після завершення навчання хлопець повернувся до рідного Калуша. Працював на заводі «Оріана». Ще в університеті познайомився з Нелею, яка у 2015 році стала його люблячою дружиною. Згодом разом приїхали до Здолбунова, що на Рівненщині. У місті влаштувався помічником машиніста обертових печей на підприємстві «Волинь цемент».
У щасливому шлюбі народилося дві донечки Єва та Єлизавета. Юрій дуже любив життя, свою сім'ю, дім та країну.
З початком повномасштабного вторгнення Росії на Україну багато разів хотів піти воювати, хоча й не мав навичок військового. Проте у нього були всі риси, які потрібні хорошому військовослужбовцеві.
Юрій вмів самостійно вирішувати, ніколи від своїх рішень не відступав. Вирізнявся твердим характером, силою волі та витримкою.
Вступив він до лав Збройних сил України 1 грудня 2022 року, виконував бойові завдання на Луганщині.
Побратими розповідають про нього як про надійного товариша, завжди здатного прикрити спину, виваженого і мужнього бійця.
Загинув Юрій Ханас 16 січня 2023 року поблизу села Червонопопівка, мужньо виконуючи свій військовий обов'язок. Йому було лише 35 років.
Свій останній спочинок Юрій Ханас знайшов 28 січня у місті Здолбунів на молодіжному кладовищі.
Обом загиблим військовим присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської громади».
Використані матеріали проєкту "Спогади України".
Ірина БОРАЧОК, журналістка
