Царство небесне Герою і співчуття рідним! Про це йдеться на Facebook-сторінці Рогатинської громади, інформують "Вікна".
Невдовзі пані Марія отримала похоронку:
«Ваш син, старший солдат Роман Іванович Замойский, заступник командира бойової машини 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону загинув від отриманих поранень».
Не могла змиритися зі страшною звісткою, він же у неї один. Хто ж підтримає на схилі літ її та стареньку бабусю Олю.
А далі, як у страшному сні: майже рік їх супроводжують жахливе слово «ідентифікація», ДНК-експертиза і очікування.
Ще один ранок в тандемі з важкими думками. Мамине серце знов і знов розбивалося об думку «Де Роман?», але оживало, бо є маленька надія, що живий.
Раптом погляд жінки вкотре зупиняє синова лежача яблуня. Зацвіла… І ластівка кілька днів стукає крилами у вікно, наче хоче щось сказати Марії і Ользі. Почорніла від горя мама тоді вкотре отримала тривожний дзвінок. Підтвердилось. Роман — небесний воїн.
Від рідних дізнаємося, що Роман Замойский народився 20 грудня 1973 року у м. Зоринську Луганської області. Закінчив місцеву школу та профтехучилище за спеціальністю «кухар». Відтак працює декілька років керівником будинку культури м.Зоринська.
Юнак полюбляє книги, життя, є турботливим сином та онуком, вихованою людиною та християнином. Крім літератури, мав ще одне неймовірне захоплення з храми, історію їхнього походження вдихає, як ковток опільського повітря.
І хоч народився на Луганщині, та малою батьківщиною серце воїна називало село Виспу Рогатинської громади. Бо саме тут, у родинному гніздечку бабусі Олі, пройшло його дитинство, тут стільки спогадів.
Склалось так, що батько Романа рано пішов із життя. Тож хлопцю довелося швидко стати дорослим, дбати не тільки про себе, а й про матір.
Невдовзі йому усміхається доля: Роман закохується, створює свою сім'ю, у якій виховує сина Тимура. Чоловік старається дати дитині ту любов і надійне татове плече, якого, на жаль, не мав сам. Але сімейне щастя було недовгим.
2014-ий… Під час окупації Луганської області Роман Замойский переїжджає до старенької бабусі у село Виспа, з якою весь цей час проживав і доглядав. Допомагав не тільки їй, але й кожному, хто звертався у селі, ніколи не відмовив.
Але війна писала свої тривожні сценарії… Не оминула вона і нашого земляка. Свій шлях Воїна Роман розпочав 12 червня 2022 року. Дочекався маму з-за кордону, щоб залишити під її опікою бабусю Ольгу, відтак з наплічником прямує у територіальний центр комплектування.
На благання мами залишитися, рішуче відповідає:
«Це — обов’язок, мам. Не хочу ховатися! Мій дідусь воював, був патріотом… так має бути».
Старший солдат Роман Замойский служив на посаді заступника командира бойової машини, був навідником-оператором 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону частини А2167.
Його життя трагічно обірвалося поблизу Павлівки Волноваського району Донецької області 24 вересня 2022 року. Ракетний обстріл позицій підрозділу, у якому служив Роман, назавжди забрав його майбутнє. Поранення, несумісні з життям…
Без рідної людини залишились 16-річний син Тимур, який сьогодні мешкає в Ізраїлі, мама Марія Петрівна та бабуся Ольга Іванівна.
У ці дні, коли розпускається липа, після нестерпних 9 місяців очікування мати Марія нарешті дочекається домовини сина...
Лише зараз Романа зможуть поховати в рідній Виспі.
