Про це на Facebook-сторінці написала 102 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщини, інформують "Вікна".
24 лютого, як тільки війна почалася, Володя прийшов до Рівненської ТрО добровольцем на посаду стрільця. Пів року прослуживши, зрозумів, що там нема що робити - потрібно іти туди, де гаряче.
«Хлопці з 102-ої подзвонили, сказали – давай сюди, тут є «тема» для тебе. Я питаю «Яка?». Вони – «Ну ти ж ходиш з металошукачем? В сапери підеш?». Я кажу – «Все рівно куди, лиш би не сидіти тут, на Поліссі». Я перевівся в саперний взвод 102-ої бригади, і тут пішла жара – я став популярним серед саперів усієї бригади – всі біжать до мене з питаннями, просять пораду як працювати з металошукачем» - розповідає Володя.
У цивільному життя Володимир працював у рекламному бізнесі – виготовляв візуальну рекламу. Але є у нього одне цікаве хобі – коп. Він ходить з металошукачем лісами та полями і шукає під землею різні артефакти – монети, хрестики, інші металеві речі старовини.
«Копом я займаюсь вже 10 років - це моє хобі. В лютому 2014 року з тестем вперше вийшов з шукачем. Найцінніше що я знайшов – це римська легіонерська фібула (застібка). Знайшов Георгіївський срібний хрест 4 ступеня, за номером вичислили, що його отримав за поранення під Ковелем боєць 413-го Луганського піхотного полку. Знайшов ще кришку від годинника з гравіюванням всередині «другий приз за кращу стрільбу єфрейтору 126 піхотного полку Порфирію Агеєву». Рік в мене та кришечка валялась, а потім мені стало цікаво про цей полк - я зайшов у Вікіпедію, а там про цього єфрейтора написано, що він воював у даному полку».
«Я не продаю свої знахідки, - додає Володя, - я колекціоную їх. Можливо, колись виставлю в музеї, щоб люди бачили. А взагалі роблю це, бо отримую задоволення. В Україні пошук металошукачем у полі чи лісі не заборонений, крім визначених місць – кургани, заповідники, місця битв - тобто об’єкти археологічної спадщини – я туди не ходжу, там працюють тільки археологи».
Володя каже, що в Рівненській області є дуже багато артефактів часів Київської Русі. Його знайомі знаходили кільця, монетки, хрестики цього періоду. Будь-яка знахідка має історичну цінність, це наша історія.
Дуже цікаво, за словами Володі, на теренах Рівненщини можна знайти навіть монети Римського періоду:
«От зі мною ходив на коп знайомий і казав: «Не вірю що тут були римляни». Я його запевняв, що вони тут були. Одного разу ми з ним пішли в поле і він мене через деякий час кличе, захоплено показує ямку, а там – римський динарій. Римських монет дуже багато у Рівненській області».
На завершення Володя розповідає про свого прадіда:
«Я - етнічний турок. Мій прадід – чистий турок, військовий. Його взяли в полон під час Кримської війни. Мені розповіла прабабуся. Оскільки він був офіцер, йому запропонували в Чернігівській губернії землю, якщо він хреститься, якщо ж ні – розстріляють. Жити захотілось, перехрестився – дали землю на Чернігівщині. Фамілії його ніхто не знає, в мене була спроба в 2000-х роках щось дізнатись в Червоному хресті, але не вийшло. А його всі називали «константинопольський», бо він з Константинополя (тепер Стамбул), так ця фамілія і залишилась у нашій родині. У нього було четверо дітей – два сини і дві дочки. Дуже багато Константинопольських в Краматорську – це наші родичі. І дуже багато в москві наших родичів, нажаль».