Меценатові належить ферма неподалік костелу. Графи Мицельські, місіонери та будівництво костелу
Філіальний мурований костел у Поділлі Більшівцівської громади почали зводити приблизно у 1896 році за гроші тодішніх власників села — графів Мицельських. Проєкт неороманського храму розробив випускник Львівської політехніки, архітектор Альфред Броневський. Поруч спорудили муровані дзвіницю на три дзвони та парафіяльний будинок, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "Суспільне".
Будівництво костелу завершили у 1900 році. Тоді ж графи Мицельські привезли у село кількох місіонерів з-під Кракова, надали їм будинок, землю і капітал у розмірі 42 тис. корон у вартісних паперах. За це місіонери згодилися правити у костелі.
У радянські часи костел став агроцехом
Останнім місцевим парохом у храмі служив Віктор Шклярчук, який загинув 10 лютого 1944 року. Його таємно поховали на сільському кладовищі. У той самий період радянська влада розмістила у костелі агроцех. Вітражні вікна забили дошками й розділили храм на два поверхи, каже староста Кінашівського старостинського округу Дмитро Горбунь.
"Тут існував колгосп. Колгосп зробив тут склади. Всередині переробив для зерна. Поставили щити, збили і тримали те, що їм було потрібно", — говорить Дмитро Горбунь.
Комуністи сплюндрували кладовище солдатів
Зі слів старости Кінашівського старостинського округу, на подвір’ї костелу також розташовувався цвинтар.
"На цьому місці було поховання польських солдатів Першої світової війни, які загинули на наших теренах. Радянська влада не зважала ні на що, не дивилася на людські жертви — ні на кого. Вони зробили тут плантацію для стоянки транспорту", — розповідає Дмитро Горбунь.
Із середини 1940-х років храм стояв закритим, за винятком нечисленних богослужінь, які тут проводилися за часів незалежності України.
Наші дні й відновлення костелу
Жителі Поділля, з якими поспілкувалися кореспонденти Суспільного, підтримують ідею відновлення костелу навіть попри те, що поляків у їхньому селі вже нема.
"То колись костел такий був файний, а тепер зробили з нього руїну. Щоби була пам’ятка просто. Може, хтось би приїхав до нас із Польщі. Було б для села краще. Можливо, село б трошки розбагатіло і людей більше приїхало сюди. Бо тут нема уже в селі людей", — каже місцева жителька Марія.
Місцевий меценат взявся за відновлення костелу
Костел Непорочного Зачаття Діви Марії не перебуває на балансі у жодної зі структур, тому отримати фінансування на відновлення споруди з бюджету держави чи області село не може. Нині храмом опікується головний лікар Івано-Франківської центральної міської лікарні Тарас Масляк. Його сім’ї належить ферма неподалік костелу.
"Це — намолене місце, туди ходили люди, молилися. Це — місце Господа, місце Бога. Немає значення, скільки часу минуло. Воно було захаращене різним сміттям, брудом, напіврозвалене. Там не було ні дверей, ні вікон, частина даху зруйнована", — розповідає Тарас Масляк.
За його ініціативи у костелі укріпили фундамент та стіни, перекрили дах, відновили вікна та двері.
"Ми зробимо теж вітраж. Запрошували художника. Нам з Кракова прислали цей вітраж, який там був. Плануємо оновити ще хрест, який на центральній стіні зруйнувався, упорядкувати територію. І зробимо після того аналіз його аварійності. Будемо думати, що зробити, аби він зберігався далі", — каже Тарас Масляк.
До справи приєднуються небайдужі люди
З матеріалами для перекриття меценату Тарасу Масляку допоміг товариш Василь Цюпер. Теслярі, розповідає чоловік, спорудили дах майже за безцінь. Гроші на ремонт костелу Тарас Масляк виділяє з прибутку від фермерської діяльності, а також власні.
"Ті невеликі заробки, які ми маємо на цій фермі, ми з тих грошей "відщеплюємо", аби щось зробити. Але в будь-якому випадку ми в це будемо вкладати, тому що ця споруда стоїть біля нашої території. І ми змушені це робити, щоб зберегти на покоління. Якщо вона простояла 100 років, я думаю, що ще зможе простояти кільканадцять. Щоб люди бачили: все ж таки – це історія наша", — говорить Тарас Масляк.
З його слів, важливо, щоб до відновлення костелу долучалися жителі громади. У відновленому храмі, каже меценат, можна було б облаштувати музей чи галерею, де б демонструвалися старі фото костелу, села та розповіді про їхню історію.
Святині більшівцівської громади, які потребують відновлення
Крім закинутих костелів у Поділлі та в Кукільниках, на території Більшівцівської громади пустують ще три каплиці. Вони, як і храм у Поділлі, не перебувають на балансі в жодної структури, крім того, — не є в реєстрах пам’яток архітектури. Через це отримати фінансування на їхню реставрацію чи бодай на ремонт з бюджету держави, області чи громади майже неможливо.
На Франківщині місцевий меценат власним коштом рятує 123-річний костел. Яка ситуація з іншими святинями
Як приклад — філіальна мурована каплиця у селі Загір’я. Її майстри звели у другій половині 1930-х років, ймовірно, за проєктом архітектора Станіслава Бліхарського. Повністю завершити спорудження не вдалося через початок Другої світової, а після закінчення війни радянська влада облаштувала у храмі склад. Каплиця розташована на території Загірської гімназії, розповідає директорка закладу Олександра Бережна.
"Я ще депутатом Галицької районної ради неодноразово порушувала питання про те, щоб виділити гроші на ремонт. Тому що, по-перше, руйнується як святиня, по-друге, на цій території розташована наша школа, де навчаються більш як 50 учнів, і вона створює загрозу для життя і здоров’я дітей", — говорить Олександра Бережна.
Аби у храмі хоча б перекрили дах, жінка зверталася до Галицької районної та Більшівцівської селищної рад, а також до нардепа Ігоря Фріса. У відповіді депутата йшлося про те, що позаяк культова споруда ніде не зареєстрована, державну субвенцію на неї спрямувати не можуть.
Каплиця Успіння Пресвятої Богородиці у селі Підшумлянці
Подібна ситуація — із каплицею Успіння Пресвятої Богородиці у селі Підшумлянці, збудованій приблизно в той самий період. Місцева жителька Ірина Шевела пригадує, як кілька років тому у село приїжджали поляки й пропонували допомогу.
"Десь років, може, п’ять тому з Польщі приїжджала делегація. Вони казали, що якби у нас в селі жили двоє поляків — дві польські сім’ї, вони б змогли відремонтувати цей костел. А оскільки нікого нема, то воно занепадає", — пригадує Ірина Шевела.
Храм Гербутів у селі Нараївка
Необароковий храм Гербутів у селі Нараївка зведений у 1930 році. Колись тут звучали органи, а потім почалася радянська окупація і занепад. Святиня стоїть пусткою приблизно з 1950-х років. Староста Новоскоморохівського старостинського округу Ганна Товста каже, що жителі села намагатимуться відновити храм.
"Будемо пробувати в архівах львівських дізнатися, запити давати, щоб взнати його історію. Оскільки воно є польське, щоб реставрувати храм, треба, щоб Більшівцівська громада взяла на свій баланс", — пояснює Ганна Товста.
Рекомендації для збереження історичної будівлі
Відновлення будь-якого храму потребує ініціативності з боку людей і вивчення спеціалістів. Про це у коментарі Суспільному розповів доцент кафедри архітектури та будівництва Університету Короля Данила Андрій Савчук. Він разом зі студентами працює над проєктами зі збереження та реставрації сакральних об’єктів Івано-Франківщини.
"Найбільша проблема — це нерозуміння важливості цієї спадщини, її цінності для нас, для регіону. Тому що в нас усе-таки — туристична область. Коли людина приїжджає чи з іншого регіону, чи з-за кордону, вона хоче побачити, чим наша територія цікава. Побачити особливості архітектури, культури", — каже Андрій Савчук.
Найперше представникам громади потрібно пересвідчитися, чи справді пам’ятка у їхньому селі не перебуває у власності жодної структури.
"Якщо вже так склалося, що дійсно немає власника і громада хоче щось зробити, дуже рекомендую звернутися до фахівців, які зможуть обстежити, оцінити. Але якщо громада не має можливості оплатити проєкт, а потім ремонтувати, і ця пам’ятка буде зруйнована чи втрачена внаслідок якихось обставин, – ми маємо вже її фіксацію", — говорить Савчук.
Фінансування на відновлення споруди можна отримати, подавшись на грант або конкурс. Андрій Савчук каже: після відновлення костелу не обов’язково використовувати його для проведення богослужінь — у ньому можна облаштувати музей чи мистецьку галерею.
