Його серце перестало битися у стінах госпіталю, де боровся за життя. Ці три короткі дні травня на Рогатинщині військовий Петро Ганусин повністю присвятив своїм рідним. Кожного відвідав, з кожним хотів наговоритися, як востаннє. Зайшов і на могилу батька, якого через цю війну не зміг провести дорогою… Відтак повернувся в стрій, щоб боротись за перемогу України, повідомляють "Вікна" з посиланням на Рогатинську територіальну громаду.
Близьким досі не віриться, що ця зустріч з воїном більше не повториться.
З липня 2023 року Петра Ганусина з Загір’я не стало. Його серце перестало битися у стінах госпіталю, де боровся за життя.
Здається, ще недавно він розповідав сину і дочці телефоном про перебування на острові, згадував військові будні, бачили діти й пов’язку на пораненій нозі. А сьогодні мовчить телефон. Не чути у слухавку підбадьорливого голосу тата.
Захисник народився у селі Загір’я 26 лютого 1978 року. Навчався у Княгиницькій школі, згодом продовжив здобувати освіту в Рогатинському СПТУ, де отримав професію тракториста. Молодий юнак пройшов військову службу в армії та будував своє майбутнє.
У 2000-му Петро Ганусин з дружиною створили сім’ю. Виховували двох прекрасних дітей — сина Романа і доньку Діану. Батько дуже любив їх, підтримував. І яким важким не був би день військового, старався зв’язатися на кілька хвилин, розпитати про їхні справи.
У мирний час заробляв на хліб, працюючи за кордоном. Останні роки мешкав з мамою, для якої був підтримкою на схилі літ. Був людиною доброю, ніколи не відмовляв нікому з поміччю.
І ось трагічне для України 24 лютого… Повномасштабна війна спонукає цивільного Петра Ганусина взяти зброю та захищати рідних. До лав ЗСУ земляк мобілізований 20 червня 2022 року.
На вмовляння рідних залишитись, рішуче відповів:
«Є повістка, мушу. Якщо не піду я, то доведеться сину. Тому краще – я, хоч в армії був, маю досвід».
Та шлях військового ніколи не буває легким, особливо у час страшної війни. Після тренувань сержанта Петра спрямували на Миколаївщину. Зі слів близьких дізнаємося також, що виконував бойові завдання у Бахмутському напрямку, Очакові, на Херсонщині…
Війна — страшна, бо завжди бере у людства найбільшу ціну. Ти можеш навчитися миритися з усіма її негараздами, але навчитися жити без - практично неможливо. Сьогодні важко уявити, що доводиться пройти матері, яка втратила вже другого сина. Як змиритися з втратою дітям, котрі дуже любили свого батька.
"Рогатинська міська рада висловлює щире співчуття родині загиблого Захисника. Хай Господь дасть сили Вам пережити це невимовне горе", — йдеться у дописі.
