В основу вистави лягли 12 листів Андрея Шептицького до мами. Фото: Оксана Тебешевська Текстову основу вистави складають епістолярна повість Григора Лужницького "Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до матері» і фрагменти спогадів Софії Шептицької "Молодість і покликання Романа Шептицького", інформують "Вікна".
Сюжет зосереджується на переломному моменті, коли молодий Роман Шептицький (у майбутньому — митрополит Андрей), приймає рішення йти духовним шляхом. У виставі йдеться про пошук віри, про дорогу до Бога, про усвідомлення своєї місії в житті й не відступництва від неї. А ще — про високу культуру почуттів як суто людських, так і релігійних.
Режисерка — Ірина Волицька, заслужений діяч мистецтв України. У ролях: Софія Шептицька — Лідія Данильчук, заслужена артистка України; Андрей Шептицький — Володимир Губанов, заслужений артист України.
"На сцені оживала пластика скульптур Пінзеля. Гра акторів і не гра зовсім, а служіння.
Сьогодні кожен у залі, споглядаючи шляхетність стосунків матері і сина, переживав власний досвід взаємин із батьками. Як трафарет, накладав прожите на сцені поверх своєї історії.
Вразив аристократизм прийняття Софією Шептицькою вибору свого сина Романа - змінити віру матері і повернутися до віри своїх предків (східного обряду). Вічна проблема прийняття батьками вибору своїх дітей.
Стільки істин сьогодні сипалось зі сцени! Одна з них: у кожного трапляються малі і великі труднощі. Малі долаються життєвими силами. Великі потребують жертви. Не бійся великих труднощів, не бійся підступів ворогів, не бійся зради своїх", — поділилася враженнями калуська освітянка, переможниця Всеукраїнського конкурсу "Учитель року" Ольга Кецмур.
"Звучить наче сповідь... Як молодий, тоді ще Роман, приймає нелегке рішення йти шляхом духовності, як усвідомлюючи що йому доведеться зректися усіх мирських благ, він бере на себе ношу цієї непростої місії... З яким ніжним трепетом він відноситься до своєї матері і скільки безумовної любові, терпіння, мужності і врешті сприйняття отримує від неї навзаєм...
Вражаюча гра акторів, які інтонацією, жестами, мімікою, пластикою тіл передали глядачеві такий енергетичний посил, що зал наче завмер, а сльози мимоволі стискали душу... Зал аплодував стоячи!" — зазначила Ірина Дідошак після перегляду вистави.
"Інтелектуальне осмислення образів, глибинна інтерпретація стосунків матері і сина, у яких жертовність межує зі святістю, експресія, новаторство, пластичні вияви настрою, характеру, динамічність, виразність і гармонія вислову та дії, високий національний дух — це те, що вразило, захопило, схвилювало, зворушило серця глядачів", — додала Заслужена вчителька України Оксана Тебешевська.
