Ярослав Юрійович Заборовський — автор близько 100 наукових, науково-популярних і навчально-методичних публікацій Про це повідомив міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків, інформують «Вікна»
Освятили анотаційну дошку священнослужителі Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ о. Михайло Віхоть, адміністратор парафії Зіслання Святого Духа, о. Арсен Панчак, сотрудник парафії Зіслання Святого Духа, та о. Тарас Дзяйло, сотрудник Архікатедрального і Митрополичого собору Воскресіння Христового.
Народився Ярослав Заборовський 8 серпня 1939 року. У 1956 році вступив до історичного факультету Львівського університету.
З 1967 року перейшов на викладацьку роботу до Івано-Франківська, де понад 30 років (1967-1998) плідно працював в педагогічному інституті ім. Василя Стефаника. Виконував обовʼязки заступника декана історичного факультету, завідувача кафедри історії Стародавнього світу і Середніх віків, працював на посадах доцента, професора кафедри загальної історії. Вирізнявся принциповістю і вимогливістю до себе, своїх співробітників і студентів.
Виховав десятки поколінь учителів історії та адміністраторів. Його блискучі лекції завоювали йому повагу студентів і титул «Легенди історичного факультету». Впродовж 1961-1992 рр. був лектором-міжнародником обласного товариства «Знання», сприяв відродженню товариства «Просвіта» в Івано-Франківську.
В час виходу греко-католицької церкви із підпілля у 1989 р. активно сприяв її легалізації, мав кількаразові аудієнції з папою Іоаном Павлом II у Римі. Став одним із засновників Івано-Франківської семінарії УГКЦ, а впродовж 1990-1991х років був першим її проректором із наукової роботи.
Ярослав Заборовський поєднував організацію навчального процесу, підготовку лекцій з історії Церкви з роботою, спрямованою на реабілітацію греко-католицького духовенства, переслідуваного радянським режимом. Так, на основі матеріалів допитів, які зберігалися в архівах КДБ та МВС Ярослав Заборовський встановив біографії близько 650 греко-католицьких священиків. Стараннями Ярослава Заборовського було реабілітовано єпископів УГКЦ — Григорія Хомишина, Симеона Лукача, Івана Слезюка, Івана Лятишевського і Авксентія Бойчука.
Спектр наукової і громадської діяльності Ярослава Заборовського був дуже широким. Він досліджував період Голодоморів в Україні 1921-1947 років, займався питанням реабілітації Катерини Зарицької, членкині проводу ОУН-УПА, засновниці Товариства Червоного Хреста в Галичині, зібрав базу документів для реабілітації колишніх вояків дивізії «Галичина», намагався знайти вирішення проблеми безпритульних дітей в сучасній Україні.
У 2000 році Ярослав Заборовський перейшов на постійну роботу в Івано-Франківський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, з яким його повʼязували десятки років співпраці.
У 2003 році Ярослав Заборовський опубліковав збірник наукових праць «На стежинах історії», а 2017-го побачила світ завершальна праця дослідника - книга «Останні місяці земного життя Станиславівського єпископа Блаженного Григорія Хомишина».
Окрім пʼяти монографій Ярослав Юрійович Заборовський — автор близько 100 наукових, науково-популярних і навчально-методичних публікацій. Його професіоналізм, енциклопедичні знання, особлива харизма, скромність, чесність і принциповість викликали велику повагу у всіх, хто його знав. Ярослав Заборовський багато зробив для розвитку міста і залишив по собі добру памʼять.
«Ініціатива вшанувати пам’ять видатних франківців, які віддали своє творче життя для розвитку Івано-Франківська є дуже позитивною. Ярослав Заборовський, професор кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету є в числі тих особистостей, які заслуговують на таку пошану. Бо це дійсно особистість – вчитель для багатьох істориків, які сьогодні пам’ятають ті перші лекції з історії стародавнього світу, які він викладав. З початком відновлення Української незалежності Ярослав Юрійович став одним із фундаторів солідних досліджень про Митрополита Шептицького. Все своє життя він був дійсно відданий науці. Пам’ять про нього і вшанування – це символічно. Для багатьох франківців він є видатною постаттю, яка символізує роль вчителя в суспільстві», - відзначив ректор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Ігор Цепенда.
