Героя поховають у Львові на Личаківському кладовищі (Марсове поле). Вічна пам'ять і співчуття рідним! Чин похорону розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, інформують "Вікна".
Завтра ж, 11 серпня, о 12:00 відбудеться церемонія прощання на Личаківському кладовищі (Марсове поле).
Володимир Павлик (15.04.1976 — 05.08.2023) — уродженець міста Калуш Івано-Франківської області. Навчався у Калуському ліцеї №10 Калуської міської ради Івано-Франківської області. Після здобуття професійно-технічної освіти закінчив Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, спеціальність — "Психологія".
Проходив військову службу у лавах ракетних військ в Одеській області, отримав звання старшого сержанта. У мирний час працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Таркетт Вінісін».
Упродовж 2014-2018 років виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 182-го окремого батальйону матеріального забезпечення. Після повернення до цивільного життя весь свій час приділяв двом улюбленим синам Тимофію та Матвію, а також будівництву будинку, садівництву і створенню домашнього затишку.
Був талановитим автомеханіком і зварювальником. Ніколи не відмовляв в допомозі.
З першого дня повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини від окупантів. Боронив територіальну цілісність та незалежність держави у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Боровся із російськими окупантами на території Донецької та Харківської областей.
У Володимира Павлика залишилися дружина, двоє синів, брат та сестра.
У соцмережі брат загиблого, військовослужбовець Назар Павлик написав сумні рядки:
"Найдорожчий, любий брате… Частина мого серця сьогодні загинула з тобою Я так тебе любив! Ти загинув смертю хоробрих. Війна — сука, забирає найкращих".
Поділився спогадом і побратим загиблого Володимира Павлика Андрій Петрук:
"Чоловік-горобчик — перша думка, коли побачив тебе. Я ж уявляв тебе зовсім іншим, думав, що ти кремезний дядько з великими руками, бо знав, що ти ветеран, водій камаза та крутий механік. Як ти їздив на камазі? Тебе було видно з-за керма? А ремонтував його як?
Коли ми приїхали, ти багато чому нас навчив. Не того, як має бути по статуту, а так, як є реально на війні. Твій досвід був безцінний. А твої історії про "срочку" та напалм. Ого.
Тобі дуже подобалось, коли я співав і пригощав тебе молоком з печеньками. Твій голос ми чули ще далеко на підході до гаража. Вже щось там сміявся і розказував.
Ти хотів повернутись і займатись своєю справою. Понакупляв купу того інструменту. Ти любив це. Твій позивний був не просто позивним.
Ти втомився і хотів додому. Я можу про тебе розказувати багато, але не маю сил.
На світі немає такого великого щита, щоб вмістити твою душу. Але, на жаль, тіло твоє на щиті. Спи спокійно, Брат".
