Як і багато військових, пишне весілля Станіслав планував після перемоги Станіслав Сеник — телефоніст-лінійний наглядач 3-го гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки в/ч А2980, позивний «Ромео». Народився 22 липня 1991 року в селі Великі Дубрави Костанайської області Республіки Казахстан. Ще немовлям переїхав в село Кропивник, що на Калущині.
У 1998 році пішов у перший клас Кропивницької школи. Однак життєві обставини склалися так, що спершу помер батько, а потім мама. Одразу після смерті батьків їх узяв під опіку рідний брат батька та його дружина. Бабуся і дідусь із села Кропивник відігравали важливе значення в його житті до останнього. Бабуся щоденно відвідує його могилу. Любив та оберігав молодшу сестру Вікторію та згодом із нетерпінням чекав появи на світ своєї племінниці, йдеться в проєкті «Спогади України», інформують «Вікна».
Навчався в Івано-Франківській ЗОШ №6. Брав активну участь у спортивному та культурному житті навчального закладу. Мріяв про кар'єру військового і після закінчення 9-го класу вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Займався спортом, відвідував драмгурток.
Після закінчення ліцею вступив у Харківську юридичну академію імені Ярослава Мудрого за спеціальністю «Військова прокуратура». Однак бажання стати військовим перемогло й у вересні 2016-го Станіслав Сеник поповнив ряди добровольців 130-го розвідувального батальйону військової частини А-1994 оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних сил України.
Вирішальну роль у його житті відіграло знайомство із командиром бойової групи Гамлетом Авагеном, позивний «Гамлет». Разом із побратимами пройшов найгарячіші точки Донецької та Луганської областей. Служив розвідником-радіотелефографістом, снайпером, снайпером-розвідником.
Звільнений у запас у листопаді 2019 року. На Донеччині у місті Авдіївка зустрів свою цивільну дружину, яка народила йому сина. Однак вона не захотіла полишати рідне місто, тому їхні шляхи розійшлися. Мав пристрасть до малювання, писав вірші та пісні. Був дуже обдарованою та різносторонньою людиною. Недарма отримав позивний «Ромео».
24 лютого 2022 року з початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну добровольцем вирушив захищати рідну землю. Приєднався до лав добровольчого формування №14 територіальної громади міста Києва «Архангели Михаїла». Брав участь у боях за Ірпінь, у зачистці Бородянки.
У квітні в складі добровольчої групи під керівництвом «Гамлета» виконував бойові завдання у селі Максимівка, що на Донеччині. У травні одружився із коханою дівчиною Юлею. Як і багато військових, пишне святкування планувалося після перемоги.
17 травня 2022 року був призваний за мобілізацією Калуським районним територіальним центром. Служив телефоністом, лінійним наглядачем відділення зв'язку взводу управління мінометної батареї. Побратими згадують Станіслава Сеника як відважного і безстрашного воїна, справжнього патріота, який до останнього подиху боронив свою землю від російського агресора. Загинув 2 липня поблизу Новогригорівки, що на Миколаївщині.
Під час виконання завдання потрапив під мінометний обстріл ворога, отримавши осколкове поранення, не сумісне з життям. Декілька годин лікарі боролися за його життя та, на жаль, програли цю боротьбу…
Поховали Станіслава Сеника 6 липня 2022 року у його рідному селі Кропивнику.
23 липня 2023 року в Кропивнику на фасаді місцевої гімназії відкрили меморіальні дошки Героям Миколі Бреславському і Станіславу Сенику.
