"Я його одягнув, став — і через 10 хвилин пішов без милиць". Боєць Роман Примич вчиться ходити з протезом

Цього дня, 22 червня минулого року, в селі Богородичне на Донеччині біля однієї з місцевих ферм під час виконання бойового завдання франківець Роман Примич отримав поранення. Надвечір його та ще одного трьохсотого евакуювали у Краматорськ.
Переглядів: 832

Цього тижня на прогулянці поблизу лікарні разом з побратимами, які разом із ним проходять реабілітацію, воїн згадував той день, розповідають в КНП "Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради".

Спочатку з 27 лютого служив у Франківську, в роті охорони при ТЦК, потім — у бригаді морської піхоти в Одесі, а згодом у складі 81-ї бригади потрапив на фронт.

Того злощасного понеділка кулеметним вогнем йому знесло частину лівої гомілки. Стопа, за його словами, залишилася висіти чи то на сухожилку, чи на шматку шкіри. Роман зрозумів, що кістки вже немає і стояти він не зможе, тому прийняв миттєве рішення заховатися і відстрілюватися. Заліг у видолинку в посадці, а відтак побратими, які були неподалік, винесли його з активної зони бойових дій та доставили якомога ближче до "еваку".

У Краматорськ доставили і кості з його потрощеної ноги, дбайливо підібрані товаришем по службі, загорнуті у мішечок і зв’язані турнікетами. Там йому склали ногу, перед тим попередивши, що є всі шанси, що її ампутують, принаймні, пальці обов’язково. Але коли прооперований відходив від наркозу, йому сказали: «Рухай пальцями...» Він порухав... І його зразу ж транспортували у Дніпро, в госпіталь. Там чоловік пробув близько тижня, а тоді на евакуаційному поїзді його перевезли до Івано-Франківська. 14 листопада Роман Примич поступив в обласну клінічну лікарню.

— Ногу мені ампутували тут, але до того моменту лікарі відділення ускладненої травматології, що на 5-му поверсі, довгих сім місяців боролися за її збереження, — розповідає Роман.Було понад 15 операцій, різні маніпуляції. Мій організм не сприймав чужорідних тіл, і я особисто прийняв рішення про ампутацію, хоча заввідділення Степан Михайлович Смачило казав: «Будемо тягнути тебе до кінця».

Сьогодні Роман вчиться ходити з тренувальним протезом. Каже, що довго звикати до нього не довелося:

«Я його одягнув, став — і через 10 хвилин пішов без милиць. Але мені спочатку це забороняли робити. Потім дозволили ходити з однією милицею».

«Це не є так важко. Просто треба відчути ту ногу — і по чуть-чуть... Головне – не боятись, зробити цей перший крок. Звичайно, є така невпевненість, але... просто стаєш, пробуєш. Знаєте, як колись дітьми взимку вперше ми виходили на лід?.. Це було десь приблизно так. І я пішов!» — пригадує він.

Тепер йому, по суті, треба вчитися ходити заново.