"Сам себе не знаю, чи зміг би, але патрон носив. У полон не здався б", — каже "Маестро" "Маестро" пригадує історію, як ледь не попрощався з життям та як на його очах розстріляли побратима, інформують "Вікна".
"Ранком ми прибули на "Бредлі". Хлопці пішли вперед на зачистку. Я залишився і собою прикривав тил. До обіду крили менш-більш різними видами мінометів. Найбільше були касетні. До вечора почався бій. Ми відбивали довго. Я получив два опіки очей, бо я був на бійниці. Мене біля бійниці одною гранатою присліпило, я відійшов, почав знову вогонь і потім знову. Крило доти доки ворог не заскочив, не кинув гранату, там де ми були особисто. Мене землею прикрило, я не міг поворухнутися. На мене падає мій побратим. Пам'ятаю що одного (ворога) повністю вбив, а іншого поранив. Я йому десь в шию попав. Він своїм кричить: "Дайте мені лікарство". І наш, чи в шоці був, той, що на мені лежав, каже: "Дайте мені лікарство". А він каже: "Откуда ти?" Та я місцевий, із Запоріжжя. І він просто на мені його розстріляв. Куля попала в голову. Я був шоломі і мене врятував шолом", — згадує боєць.
Вийшовши в поле, чоловік помітив над головою ворожий дрон. Коли розпочалася ворожа атака, "Маестро" побіг до кущів. Пробув там тиждень, їв шипшину. Переповзав з місця на місце. Згодом побачив село. Як з'ясувалося, це було Роботине. Відтак заховався в сарай. Вдень ховався, вечером — виходив. Їв одну суху "мівіну". Були консерви, але не було ножа при собі. Тим часом вороги шукали, де переховується український військовий.
"Один раз мене засікли, їх було двоє. Вони ходили та шукала мене, а я сховався в городі. І той м*ск*ль, який був молодший, запитав: "А што ми с нім сдєлаєм?". Той, що старший відповів: "Растрєл на мєстє". Тоді вони мене не знайшли, пощастило", — розповідає "Маестро".
Найбільше, чого боявся боєць, — потрапити в полон.
"Я носив в кишені патрон. Сам себе не знаю, чи зміг би, але патрон носив. У полон не здався б", — каже "Маестро".
Згодом військовий почув, як "Бредлі" зайшли в Роботине. Ворог почав втікати.
"Я почув, як наші "Бредлі" залетіли, як вони тікали. Це було просто офігіти. Але там і бій страшний. Наш виїхали і вони хотіли лупнути. Їм не вдалося, я підповз і насипав в стволи піску. Вони вискочили і бабахнуло. Вони тікали в тапочках, в чому бачили, з будинків. В мене була ейфорія. Перемога буде. Без перемоги нам нема що далі робити", — впевнений боєць 47 окремої механізованої бригади.
Як відомо, воїни 47 окремої механізованої бригади зайшли в село Роботине, що на Мелітопольському напрямку. Два місяці запеклих боїв — й українські бійці прорвали багатоешеловану лінію оборони окупантів.
