"Тризуб невійськовому не наб’ю", — боєць 78 батальйону, франківець Андрій Черепій

24 лютого минулого року Андрій Черепій ще бив тату, аби підзаробити трохи грошей і відправити дружину з донькою за кордон. А сам — на війну, у 78 батальйон 102 бригади ТрО — бити ворога.
Переглядів: 691
Зараз Андрій Черепій продовжує службу на пункті постійної дислокації.

Зараз Андрій у Франківську, продовжує службу на пункті постійної дислокації. У нього перебитий нерв лівої руки. У плече залетів осколок і роздробився на кілька частин. Один вийняли, а ще п’ять сидять. Лікарі поки не рекомендують чіпати, пише "Репортер".

На фронті Андрій був гранатометником. Зараз з такою рукою від нього користі мало, бо рука не піднімається, погана моторика. Поранення Андрій отримав 11 жовтня, а 19-го у нього день народження. Каже, тепер у нього в жовтні буде два дні народження.

"Висів дрон, я по рації спитався — чий? Відповіді конкретної не дали. І щось мені серце зайокало, думаю, треба лягати. Лягаю, і йде вибухова хвиля. Попало туди, де я стояв. Потім ще один, ще один. Щодев’ять секунд вони по тій позиції бабахали. Стріляв танчик",  пригадує Черепій.

Андрій нині усміхається, мовляв, те поранення собі приговорив. Сиділи якось з побратимами та мріяли про дім.

"Бо тоді відпусток не давали, ми всі змучилися. Говорили, що додому  лише через поранення. Я кажу, пацани, зараз мені сюди прилітає осколок і я їду додому на 30 днів на реабілітацію. Поїхав на позиції, а через 5 днів осколок і прилетів. Усі "ржали", що я спеціально", — пригадує Андрій.

Андрію 28 років і 14 з них він робить татуювання. Розказує, що вчився на собі, на другові. Нині тату, поки чоловік служить, робить дружина Андрія — Тетяна. У них своя студія. Андрій каже, вчив її екстремально. Просто якось записав до неї 12 людей і все. Навчилась.

"Зараз тому, хто не був на війні, я б герб не набив. Бо тепер я розумію його значення. Колись в мене було багато клієнтів, які розказували мені про патріотизм, про те, як треба любити Україну. Зараз де вони? Багато бачу в Інстаграмі, що вони всі за кордоном з тими гербами ходять. Я би позабирав це в них. Адже люди, які на війні і там набивають собі тризуб, вони знають його значення і дійсно носять його з гордістю. Вони навіть знають, як будуть за нього відповідати, якщо, не дай Боже, потраплять у полон", — каже Андрій Черепій.

Андрій каже, що вони з побратимами стали одною сім’єю. У батальйоні усі франківці, тому навіть позиції поназивали по-франківськи.

"Якось вернувся з спостережного пункту, дзвоню дружині, вона розпитує, де був. Кажу: на вокзалі. В сенсі? Ти що, додому їдеш?. Кажу, так, додому, але спершу на Пасічну. А то наступна позиція — Пасічна", — пригадує Андрій.

Коли болів зуб і їхав до найближчого міста, то привозив піцу або суші для побратимів. З такою радістю, каже, то все їли, бо не вистачало смаку мирного життя. А от смак війни — це кава з землею.

"Думаю, багато хто зрозуміє. Там це стабільна штука. Зробив собі кавуську, бах — прильот, обсипипалося в каву. Такої кави іноді не вистачає. Недавно приїздив побратим, який мене евакуйовував. Наобнімалися. Він тішився, що все добре, що я живий. Каже, сиди тут, навоювався. Хоча є дике бажання вернутися. Не так на війну, як до своїх хочеться. Та я б хотів, аби вони вернулися сюди, а не я до них їхав", — каже Андрій Черепій.

Детальніше читайте у публікації "Тату-майстер, який став бійцем франківської тероборони: "Зараз тризуб не військовому не наб’ю"".