Микола Пилипів розповідає, що в області це перша така операція, яку зробили місцеві хірурги. Як розповів лікар-комбустіолог Микола Пилипів, який був оперуючим хірургом, вони із завідувачем опікового відділення Костянтином Кіршаком робили забір "клаптя" з аксилярної ділянки з-під пахи, з грудної клітки — брали шкіру, жир і м’язи з судинами. А паралельно хірурги Роман Скалій і Микола Варвадюк робили на нозі доступ до артерії і вени, які він потім зшивав під мікроскопом, йдеться на сайті Івано-Франківської обласної лікарні.
Лікарі відділення кажуть, якби не зробили цю операцію, то ногу треба було б ампутувати. Чоловік отримав мінно-вибухове поранення з обширним дефектом тканин стопи.
Микола Пилипів розповідає, що в області це перша така операція, яку зробили місцеві хірурги. Раніше дві схожі операції провели в Івано-Франківську американці, коли приїжджали з місією "Face the future".
При проведенні таких операцій є як загальнохірургічні ризики — інфікування, кровотеча, так і специфічні, основний з яких — висока ймовірність тромбозу судин "клаптя", через що він може відмерти. Адже зшивали артерію діаметром усього 2 міліметри. Крім того, одна артерія була здорова, а та, до якої пришивали, — контужена. У такому випадку відбувається турбулентність крові.
"Ця складність під час операції була для мене несподіванкою. Ситуація була нетипова, але вдалося зорієнтуватися і вийти зі становища. Постаралися компенсувати це технічно, як могли", — згадує мікрохірург.
А після операції проводили строгий моніторинг "клаптя". У першу добу Микола Пилипів кожну годину перевіряв, чи є пульсація у "клапті". Наступної доби це робили вже через чотири години, а на третю добу — через 12. Коли минуло три доби, а потім вісім діб після оперативного втручання, стан пацієнта був стабільний, а клапоть — життєздатний, без ознак некрозу та інфікування. Це означає, що технічно операція виконана добре, зазначає лікар. Пацієнт — молодець, виконує всі рекомендації щодо режиму лікування. Коли стане на ноги — це залежатиме від його організму й роботи травматологів. Але ходити він буде, матиме функціональну стопу.
"У мене було багато складних операцій, але ця не йде ні в яке порівняння", — полегшено зітхає Микола Пилипів.
Він зізнається, що мав розуміння того, що має зробити, але впевненості не було. Був страх і була надія, що вдасться допомогти.
Лікар каже, що "вільні клапті" — найскладніший тип втручань у рекоструктивній пластичній хірургії. Невипадково небагато хірургів в Україні цим займаються. Бо то є "довга підготовка, багато переживань і стресу". Словом, "легше не робити, ніж робити". І тому потреби в таких операціях набагато вищі, ніж лікарі-мікрохірурги можуть запропонувати. Надто зараз, у зв’язку з війною.
Вчився Микола Пилипів у Дніпрі та у Києві, їздив на навчання й закордон.
"Треба шукати такі можливості самостійно. Треба брати ризик і відповідальність на себе, ставати і робити. Інакше нема. Не той час і не ті умови, що хтось триматиме за ручку. Бо хірурги, які це виконують давно, перевантажені роботою", — констатує він.
За останній рік молодий хірург Пилипів вже звик робити операції, які до того не робив.