Володимир пішов на війну добровольцем. Російськомовний мешканець Харківщини Володимир Ільїн взяв до рук зброю і заговорив по-українськи, коли прийшли окупанти.
На війну чоловік пішов добровольцем. Каже, спонукало те, що «ворог прийшов до мене додому». Поранення отримав 28 червня під Гуляйполем Запорізької області під час штурму ворожих позицій. Володимир розповідає, що позиції вдалося захопити, але оскільки ніхто з командування їх не зупинив, то вони пройшли дальше, ніж потрібно.
"Наша арта не прикрила, зате ворожа накрила", — сумно жартує боєць.
Він був у першій штурмовій трійці. Каже, що виповзав після поранення сам, на лопатках, ніхто підійти до нього не міг. А що з ним сталося – усвідомив уже в медбаті. Одну руку від плеча прострелили з БМП, долоню іншої розірвало. Осколком гранати вибило око. Загалом було 13 поранень. Але чоловік вважає, що йому пощастило, адже за годину того бою було 63 загиблих і 13 поранених, інформують "Вікна" з посиланням на КНП "Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради".
Військовий показує фото у своєму телефоні:
«Це – Північна Салтівка. З першого дня був там. Це зруйновані будинки після «брата», що прийшов нас «визволяти». Цілий район, тисяч 400 залишилися без житла, майна, без усього».
Серед тих людей – і його знайомі.
«Там 80 людей загинуло. На «Нову пошту» під час роздачі гуманітарки прилетіла ракета, – наводить він приклад. – Отак війна виглядає. Нічого романтичного. Біль, сльози, горе, смерть...».
Майже все своє життя Володимир говорив російською. Його мама – росіянка, а бабуся пережила блокаду Ленінграда. Каже, що ставлення до мови поміняв ще в 2013 році, коли розігнали Майдан і побили студентів. З російськими родичами, які кричали, що їдуть на Донбас: «Бері малую, прієзжайтє к нам! Ми єдєм вас асвабаждать от бандеровцов і нацистов!», перестав спілкуватися у 2014-му.
За кілька місяців до повномасштабної війни чоловік вистриг собі козацького оселедця, а коли війна почалася, перейшов на українську.
Переконаний, що якби наші військові спілкувалися виключно українською, то й рашисти би менше розуміли, про що йдеться, і людей би менше загинуло. Особливо на початку війни.
Чоловік мріє повернутися до нормального життя, поставити на ноги 16-річну доньку. А поки що він хотів би нагадати цивільним, що живуть вони мирно завдяки тим, хто на фронті. А тому мали б більше приділяти їм уваги.
І хоче, щоби ротацію зробили: ті, хто воює рік-півтора, щоб відпочили, а ті, хто не воює, щоб замінили їх.
