Життя музикантів після повномасштабного вторгнення змінилося дуже кардинально і різко. Фото: архів "46 кабінету" Війна фізично роз'єднала хлопців, однак творчо і духовно згуртовані та підтримують зв'язок один з одним. А нещодавно музиканти випустили новий альбом під назвою «Знайома вулиця», який написали ще до повномасштабного вторгнення.
«Вікна» поспілкувалися з вокалістом «46 кабінет» Богданом Климентієм, який розповів про зміни в житті музикантів та гурту.
Життя після повномасштабного вторгнення змінилося дуже кардинально і різко, хоча було зрозуміло, що війна йде не перший рік, розповідає музикант. Спочатку було повне нерозуміння, життя на «новинній голці». Згодом — поступова адаптація і сприйняття реальності. Відтак батько Богдана Климентія — Володимир Климентій та учасники гурту Владислав Німак та Захар Побережний пішли добровольцями на фронт. До таких моментів морально неможливо підготуватися, але це гідний вчинок, вважає вокаліст гурту.
Захар Побережний та Владислав Німак зустрілися на війні
«Мої товариші, мій батько — це дуже класні, ідейні, проукраїнські люди, якими можна тільки захоплюватися. Здавалося, що я СУМівець, але чому я не зі своїми товаришами ? Це не те що якась поблажка, напевно я трохи слабший духом. Хочеться рівнятися на таких людей, як батько і друзі. Але це тільки найближче оточення. Таких людей дуже багато», — каже Богдан.
Захар Побережний та батько вокаліста Володимир Климентій знаходяться у військовому формуванні морально-психологічного забезпечення. Влад Німак займається аеророзвідкою та волонтерством.
«Влад — колосальний комунікатор, і те, як він волонтерить, робить збори, — це прямо його. Я дуже захоплююся його керуванням часом, як він все встигає. Цієї неділі він їхав в тур з коміком Вадимом Коваликом. Потім поїхав в Київ. В нього все розписано», — ділиться враженнями про товариша Богдан Климентій.
Вокаліст каже, що підтримує зв'язок з батьком і хлопцями, цікавиться їхнім станом, ситуацією загалом. Здебільшого військові кажуть, що все добре, ніколи не скаржаться, аби не розчаровувати та не засмучувати, зазначає музикант.
«Є така тенденція казати, що все добре. Я думаю, що є важкість, складність. Але кажуть, що все добре. Вчора хлопці з тобою ходили, гуляли по площі, а сьогодні вони захищають нашу країну», — ділиться вокаліст «46 кабінету».
Музиканти тривалий час не дають концертів. Останній виступ був в травні минулого року під час благодійного ярмарку. Проте нещодавно у «46 кабінету» вийшов новий альбом під назвою «Знайома вулиця», записаний ще до війни. До збірки входять 6 треків. Окремо записана пісня на вірш Богдана Лепкого «Журавлі» («Чуєш, брате, мій») та кавер на Юрія Андруховича та гурт «Karbido» на пісню «Снайпер». Зведення і мастеринг альбому здійснювався на професійній студії, що дало свої результати
«Ми додали в музику синтезовані звуки, підхід і розуміння. З попередніх позицій ми якось пробували вибудовувати образ комедійний, то зараз трішки помінялися стали серйозніші. Хоча бути серйозним завжди не треба, треба сміятися, але розуміти серйозність ситуацій», — каже Богдан.
Найулюбленішим треком музиканта є «Органіка». Друге місце посідає «Знайома вулиця» і третє — «Не твоя вина». Альбом можна послухати на платформах Sportify, Apple music, iTunes, Music, Youtube, deezer та телеграм-каналі гурту.
Хотілося б організовувати благодійні концерти, проте є багато нюансів, каже вокаліст гурту. Важливо, щоб сам концерт не був затратніший, аніж збір. Наприклад, у Калуші складно виступити, якщо ти не маєш власного обладнання.
Зараз Богдан навчається на магістратурі у Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника — вивчає сольний спів. До того 4 роки навчався на театральному відділенні. Каже, що музика є щоденно, а в умовах сьогодення вона стала важелем впливу.
«Музика — цікавий важіль впливу. Наприклад, в плейлистах машин можна прослідкувати, хто на що орієнтується. В умовах війни, якщо людина слухає російськомовне, то навряд чи ти з цією людиною будеш спілкуватися. Це дуже філігранна річ», — вважає музикант.
На запитання, яких висот мріє досягти гурт, Богдан відповів, що хочеться бути на рівні зі Святославом Вакарчуком та Сергієм Жаданом. А ще — щоб у творчості завжди був прогрес. Це стосується якості звучання, текстів тощо. Звісно, окрім задоволення, хотілося б, щоб музика приносила і прибуток, але поки з цим є нюанси.
Богдан каже, що важливо мислити позитивно і сприймати справжню реальність, яку, на жаль, поки що не зміниш. Так, у розмовах з хлопцями й батьком він спостерігає, що війна беззаперечно змінює людей — і з цим нічого не вдієш.
Ірина БОРАЧОК, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
