Як студент і батько трьох дітей пішов на війну: історія бійця зі 102 бригади

"А що ти зробив для захисту Батьківщини? Таке запитання хочеться задати кожному українцю, особливо молодим здоровим хлопцям, які зараз не в армії", — каже Ігор, військовослужбовець мінометної батареї 75 батальйону 102 бригади ТрО. Чоловік має декілька законних причин звільнитися з армії та поїхати додому. Попри всі ці причини, «Фахівець» з перших днів на війні.
Переглядів: 1991
Військовий дивується, коли люди кажуть, що втомилися від війни

Про це повідомляє 102 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ, інформують "Вікна".

У цивільному житті Ігор займається ремонтом автомобілів — має СТО, автомагазин.

«Коли мені був 21 рік, я ще вчився, але народилась перша дитина, за рік — друга, і я покинув навчання — пішов працювати на СТО, щоб прогодувати сім’ю. На СТО непогано заробляв — так мене і затягнуло, і я в авторемонтному бізнесі уже 15 років».

Зараз «Фахівець»  служить  в мінометній батареї на посаді техніка ремонтує та обслуговує транспорт, міномети та, загалом, всю техніку, що там є.

«Коли я прийшов в армію, то спочатку хотів у розвідку. Я сам мисливець, люблю постріляти, люблю активний спосіб життя. Але мене призначили в «мінометку». Я зайшов у розташування підрозділу, трохи розчарований призначенням, з думками «якась «мінометка» — що воно таке, що там роблять.

Так от, заходжу у розташування — а там двоюрідний брат «Да Вінчі» сидить, він каже мені: «Ігор, ти знаєш, що артилерія – це боги війни?». Тоді в мене одразу змінились думки про мінометну батарею і я аж став гордитись, що я «бог війни», — пригадує боєць своє знайомство з підрозділом.

«Зараз я б не хотів міняти місце служби, продовжує Ігор.  Ми всі здружились, у нас дуже міцний колектив і хороший командир, якого всі поважають. Він нам скоріше не командир – він нам друг. Ми зберігаємо субординацію, але він наш друг».

Ігор не завжди планував пов’язати своє життя з технікою раніше хотів стати діячем культури. Зараз навчається в інституті культури на режисера масових свят.

 «Я ще в школі був у КВН. Є у мене таке кредо — одна посмішка продовжує життя на 5 хвилин. Мав колись мрію – знятись у фільмі. Писав сценарії».

"Колись, коли мене запитають мої діти: «Тату, що ти робив, коли була війна?», мені не соромно буде глянути їм у вічі та  відповісти з гордістю: «Я воював!» — каже військовий.

А от що скажуть своїм дітям ті, котрі ухиляються, або просто ігнорують війну, котрі повтікали за кордон? Чи не буде їх совість мучити, за те, що не доклали зусиль для захисту держави? Іноді з’являються відео, на яких працівники ТЦК тягнуть за руки молодих здорових хлопців, а ті пручаються, б’ються, ображають ще й роблять винними військкомів – мені дуже за них соромно. Невже у них нема гідності піти самим у той військкомат, а не ховатись вдома під ліжком? Вони бояться загинути на війні – але ми теж боїмось, всі бояться, однак ми вже півтора року тут, воюємо на Запоріжжі, розповідає "Фахівець".

Військовий дивується, коли люди кажуть, що втомилися від війни:

«Іноді розмовляю зі знайомими — вони кажуть мені, що хочуть відпочити на море, бо вони втомились — мене аж бісить від того. Та від чого ви там втомились? Від дому? Від мирного життя? Хіба над вашими головами свистять снаряди щодня? Хочу звернутись до усіх хлопців, котрі ще не стали до лав ЗСУ — не бійтесь, ідіть до української армії, ви ще будете цим пишатись!».