"Мої роки пройшли так скоро, якби батогом тріснув…" — каже Григорій Фідик У свої 96 має напрочуд добру пам’ять. Про своє життя і родину згадує:
«Я є жителем села Тужилів. Наша родина Фідиків проживає на межі сіл Довге і Тужилів. Першим поселенцем цієї місцевості був мій дідо Гриньо Фідик. Він жив зі своєю сім’єю на Дрогобиччині. Мав певну суму грошей, зароблених в Америці. Викупити землю i завести господарку там, де проживав, не було можливим, всi землi були вже роздiленi мiж ґаздами. На той час у Тужилові помер пан, і його діти вирішили продати частину панських земельних та лісових угідь. Вони зробили оголошення через газету. Про це довiдався мій дід Гриньо і приїхав на оглядини в Тужилів. Йому запропонували земельні ділянки між Довгим і Тужиловом.
Зваживши на те, що Довге розташоване близько до Калуша, поряд протікає повноводна річка Млинівка, а по сусідству у Федора Мельника є млин, дід і викупив через управу Тужилова 28 моргів (16 га) поля і частину лісу, що називаємо «ялинки». Побудував уже на своїй господарцi хату й аж тоді перевiз свою сім’ю з Дрогобиччини. Господарка була велика. Завів дідо й пасіку, яку я утримую до сьогодні. На старостi лiт синам Михайлу, Мирону і Зіновію, які поженилися й обзавелися сім’ями, роздiлив земельні частки. Тато Михайло залишився ґаздувати на місці, перебудував у 1904 році хату, в якій я народився і яка стоїть донині.
Довжанські ґазди поважали тата, тому запрошували на весілля, хрестини. Тато був кумом вiйта Миколи Коцана. Добре пам’ятаю батькову розповідь про його участь у відбудові погорілої церкви в Довгому. Цілий тиждень тато фірою допомагали перевозити розібрану церкву в м. Калуші. Будувати нову на той час було дуже складно. Люди жили бiдно, не було де заробити копійку на прожиття, виживали переважно із землі. Усiма роботами з відбудови церкви керував провізор Федір Мельник, багатий сiльський господар, та священник о. Михайло Олексій.
Моє господарство від Довгого вiдмежовує лише дорога, будинки ж тужилян починаються десь за кілометр. Тому з огляду на обставини більше спілкуємося з мешканцями села Довге. Знаю всі родини в селi i ïхнi родоводи. Старше покоління родин Фідиків, наші діти й онуки навчалися в початковій школі в Довгому, а потім у середній у Пійлі. На богослужіння йдемо до церкви св. Василія Великого, бо це нам на руку. В Довгому директором Народного дому працює моя дочка Маруся. Лише наші родичі, які відійшли у вічність, спочивають на тужилiвському цвинтарі. Дiдо Гриньо похований на цвинтарі в Довгому. Наші родини завжди беруть активну участь у житті села, перебуваємо в добрих стосунках із сусідами, які проживають одразу за дорогою, що є межею між Довгим і Тужиловом. Щороку, як заведено з давніх-давен, колядування і щедрування закінчуються в моїй хаті. Пригощаю колядників і щедрувальників запашним солодким медом з моєï пасіки. Радію щирим словам: «Такий смачний і цілющий мед є лише на пасіці в Гриня Фідика».
Мені зараз 96 років. Марно їх не прожив. Усе життя працював на благо сім’ї. Пошановую і продовжую дотримуватися цінностей, переданих мені предками – великою заможною родиною Фідиків, яка вірою і правдою служила громаді й церкві. Хоч я тужилянин, але тішуся тим, що моя сім’я, моя родина внесла невеличкий вклад в історію села Довге. Щира подяка парохам за привітання мене з днем народження під час богослужінь в церквах св. Василія Великого, Покрови Пресвятої Богородиці та св. Ігнатія мученика в Довгому й Тужилові. Дуже добра традиція склалася на парафіях, що згадують про старожилів, про їхні життєві набутки. Вони заслуговують такої підтримки й шани.
Мої роки пройшли так скоро, якби батогом тріснув… Але кожний день встаю і прошу Бога, аби наші вояки скоро побідили москалів, які прийшли нас нищити. Скільки сліз і горя принесли вони нам, українцям. Хочу дочекатися того дня, коли над Україною буде мирне небо».
Бажаємо шановному довгожителю доброго здоров’я, дожити до нашої великої Перемоги і достойно її відсвяткувати!
Василь ПАРЦЕЙ, с. Довге-Калуське
