Андрій із нетерпінням чекає виписки із лікувального закладу. Адже плани — серйозні Андрій Максимов пілот 299-ї бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова — випускник Харківського національного університету Повітряних сил України 2020 року.
Наразі він уже в Україні, і розповів свою приголомшливу історію.
Андрій — одним із перших рвався в бій, був готовий узяти на себе найскладніші завдання. Вже зранку 25-го лютого знищував ворожі колони над Київщиною у парі із Героєм України Геннадієм Матуляком. Коли російський винищувач влучив у літак Геннадія, Андрій не розгубився і продовжив бій... Попри брак палива встиг влучно вдарити по мосту в напрямку столиці. Після дозаправки продовжив літати та знищувати окупантів на різних напрямках. Ефективно відпрацював на Херсонщині, завдав удар по Антонівському мосту.
На жаль, на четвертий день війни штурмовик Андрія було уражено російською ракетою. Вже тоді, коли попереду було чимало операцій, а прогнози лікарів були не надто оптимістичними, він твердо вирішив для себе: зробить усе, аби повернутись до строю!
— Тривалий час разом з іншими побратимами лікувався в Іспанії. І, звісно, я хочу залишатись у строю, — твердо каже Андрій
Але, помовчавши, додає:
— Поки що не літатиму… Медицина ж не стоїть на місці і ще все попереду — то ж політаємо! Наші військові медики нині і на передовій фронту, і в тилу роблять дива, впроваджуючи новітні методи лікування!
24 лютого 2022-го у нього почалось, із як і в усіх, — повномасштабна війна! Першочергове завдання — врятувати літаки, підняти їх в повітря й перелетіти на інший аеродром. Згодом бойових завдань ставало дедалі більше, але, на жаль, більше стало і болючих втрат бойових побратимів.
Про напругу тих днів пам’ятає до найменших дрібниць і досі, попри загартування боями, дивується наскільки може бути спресований час і як багато в ньому відбувається різних подій за цей період.
— Пам’ятаю, як втратив свідомість від потрапляння в літак ракети, як швидко приймав рішення про катапультування, — згадує Андрій. — Усе на надмалій висоті за долі секунди…
Андрій розповідає, що з самого початку широкомасштабного вторгнення в українських льотчиків немає однакових польотів. Аби завадити рашистам, доводиться постійно змінювати тактику.
— Саме зараз під час війни пишеться історія новітніх методів й правил виконання бойових завдань. На жаль, поки що на радянських літаках. Ворог також вчиться і пристосовується до нових викликів, полює на наші ударні групи, експериментує з тактикою застосування зброї... Очевидно, що без сучасних літаків та достатньої кількості далекобійного ППО ситуація і надалі залишатиметься доволі напруженою. Проте мої колеги роблять усе можливе і неможливе, аби тримати українське небо. Вірю, що незабаром до них приєднаюсь.
Андрій із нетерпінням чекає виписки із лікувального закладу. Адже плани — серйозні. Разом із коханою готується до весілля, зовсім недавно вона впевнено відповіла «Так» на його пропозицію.
— На той момент я пересувався на візку, тому за допомогою у придбанні обручки звернувся до її сестри. А вже про квіти домовився з побратимом. Сюрприз вдався, ми — разом і справа — за одруженням! Хотів би запросити на весілля моїх іспанських колег, але навряд чи це можливо. Вони не раз навідувались до мене під час лікування в Іспанії. А на прощання навіть пролетіли над шпиталем низько-низько, аж мурахи пішли по тілу, такі речі українські пілоти особливо цінують.
