Сьогодні з нагоди ювілею краєзнавець Василь Фіцак видав поштівку «110-років храму Св. Архистратига Михаїла в Калуші» Перший короткий опис храму здійснив Володимир Навроцький у 1884 році. У середині 90-х років ХХ ст. історії Михайлівського храму торкалися краєзнавець Михайло Коломиєць у книзі «Історія Калуша і Калущини…» (1996) та історик Володимир Грабовецький у нарисі «Історія Калуша» (1997).
Більш цілісний виклад історії цього храму опублікував краєзнавець Андрій Костишин «Історія церкви Св. Архистратига Михаїла в Калуші» (2004). Власне, цей нарис став основою цієї розповіді.
Як краєзнавець Андрій Костишин у тодішній періодиці помістив низку публікацій з минулого Калуша, чим привернув увагу до історії міста і його храмів. Наступним було книжкове видання Романа Процака «Церкви Калуського краю» (2005), в основі якого витяги із шематизмів. Згодом побачило світ ілюстративне видання Надії Руско «Храми Калущини» (2016). У збірнику Івана Тиміва «Калуш: Історія в документах» (2017) опубліковано «Інвентар храму Св. Михаїла в Калуші 1927 р.», текст «Інвентаря… 1938 р.» готується до друку.
Дерев’яний храм з титулом Св. Михаїла зведений у 1771 році. Він був розташований на вулиці Станіславській. Тоді на церковному подвір’ї (1 га), крім храму були розмішені дзвіниця та плебанія.
У XVIII ст. при храмі створене церковне братство, у 1782 році — відкрито парафіяльну школу.
Парохами давньої церкви були о. Василь Бобикевич (до 1850), о. Юліан Величковський (1850–1864), о. Ігнатій Губчак (1864–1893), о. Кирило Левицький (1893, тимчасовий завідатель), о. Володимир Петрушевич (з 1894). Сотрудники служили: о. Іван Гордзієвський (1854–1879), о. Іван Козак (1882–1887), о. Володимир Вахнянин (1888–1892), о. Дмитро Романовський (1892–1990), о. Микола Струтинський (1990–1892), о. Володимир Тисовський (1902–1909), о. Василь Бачинський (1910–1912), о. Володимир Яцишин (1909).
У 1914 році парафії Св. Василія Великого у с. Довге-Калуське,передано будівельні матеріали із калуської церкви. Місце, де була стара церква, викупили дзвоноливарники Фельчинські. До сьогодні збереглося берегове укріплення де стояла церква (навпроти зсуву ґрунту).
Зі зростанням кількості мешканців міста виникла потреба будівництва нової церкви. За основу взято проєкт Преображення Господнього у Львові. Ініціаторами та сподвижниками будівництва нової церкви були о. Володимир Петрушевич й Тимофій Пітулей за сприянням Митрополита Андрея Шептицького.
Спорудження храму тривало упродовж 1904–1913 років. Необхідність будівництва нової церкви була зумовлена тим, що кількість парафіян греко-католицького визнання стрімко зростала, а старенька дерев’яна церква (1771) заледве вміщувала прихожан. У цьому зв’язку організатор будівництва церкви Тимофій Пітулей зауважив наступне:
«У яку церкву підуть наші внуки й правнуки?».
Нову церкву споруджено з благословення митрополита Кир Андрея Шептицького, за проєктом архітектора Василя Нагірного, під керівництвом будівничого Теодора Мельничука.
Храм освячено 21 листопада 1913 року калуським деканом о. Дмитром Рожановським у присудності 5000 вірян. Тоді ж створено церковний комітет у складі пароха о. Володимира Петрушевича (голова), Федора Полюшинського (заступник), Івана Куровця (почесний член). Храм благословенний мощами єрусалимського священномученика.
Церкву споруджено у традиційному візантійському стилі з трьома навами і малим притвором. Вона увінчана п’ятьма банями на восьмигранних підбанниках з однією апсидою. Фасад будівлі прикрашений гутами, краплями та іншими декоративними формами.
Під час Великої війни (1914–1918) церква зазнала руйнувань. У Реєстровій книзі та Шематизмі повідомляється про вибухи біля дверей храму у травні 1915 р. У травні 1917 після російського вторгнення московити пошкодили баню, дах, вікна, цоколь, знищили помешкання пароха.
При храмі діяли організації: Братство і Сестринство Найсвятіших Таїн, калуська філія Товариства Святого Апостола Павла (1910), Апостольство Молитви (1914).
На церковному подвір’ї була розташована дерев’яна дзвіниця. 5 серпня 1916 році австрійським військом реквізовано 5 давніх дзвонів (діаметром 115, 65, 55, 50, 45, вагою 890, 125, 80, 60, 46 кг), виготовлених відповідно у 1876, 1748, 1748, 1693, 1769 роках).
Встановлена на фасаді храму з права від центрального входу пам’ятна дошка з чорного базальту (1930-х рр.) містить напис: «Борцям за волю України 1914–1920».
До 1939 року при вході до церкви була таблиця з переліком імен меценатів, котрі внесли пожертви на спорудження храму: Павлина Теніцька — 740 доларів; Анна Гумінілович — 110 доларів; Никола Дідошак — 100 доларів; Іван Добрянський — 50 доларів.
Після війни польська влада отримала від Австрії компенсацію за дзвони, але громаді грошей не перерахувала. У 1919 р. з пожертв парафіян майстри Фельчинські виготовили нові дзвони. Стара дзвіниця згоріла 1926 року внаслідок пожежі. У 1927 році дзвіницю збудовано із цегли (споруда збереглася до нашого часу. — Авт.). Однак восени 1943 року німецька окупаційна влада теж конфіскувала всі дзвони в Калуші.
У 1946–1989 роках церква була під юрисдикцією РПЦ і лише у 1990 році повернена в лоно УГКЦ. Священники підпільної церкви о. Михайло Петраш (ректор підпільної духовної семінарії у Івано-Франківську), о. Михайло Матійців (підпільно проводив душпастирську працю), о. Орест Пітулей (підпільно висвячений) за відмову перейти у православ’я були депортовані до Сибіру (звільнені з ув’язнення в 1956–1957 роках).
У 1992 році при церкві створено Спілку християнського відродження, Спілку Католицької Молоді; гуртки Матері Божої Неустанної Помочі. Діє недільна школа, створено консультаційно-допомоговий Центр «Солідарність» єпархіальної служби «Карітас». Відновлено діяльність Марійської Дружини, й Апостольства Молитви.
Інтер’єр церкви відзначається багатством просторових рішень. Центральна нава веде від притвору до іконостаса, перед яким розташована середньої величини солея, віддалена від основного обсягу храму балюстрадою. Обабіч головної простягаються 2 бічні нави, відділені від центральної стіни, прикрашені розписами, а на кутах — пілястрами. Бічні нави завершуються вівтарями й престолами — Господа Ісуса Христа й Пречистої Діви Марії. Останній ще називають вівтарем Святої Параскеви П’ятниці (за назвою центрального образу — Святої Параскеви). Вівтарний простір — це півкругла апсида, в центрі якої розміщений престол зі всіма атрибутами.
За престолом є горне місце і вівтар, за формою традиційний для греко-католицьких храмів. Обабіч престолу — проскомидійник (чотирикутний стіл, у вівтарі з північного боку від святого престолу, призначений для приготування чесних. — Авт.). У центрі — великий настінний образ Святого Архистратига Михаїла, по боках від нього образи ангелів. Ліворуч від вівтаря вхід в ризницю, а праворуч — в захристію.
Іконостас і бічні вівтарі — найкраща оздоба святині. Іконостас у 1927 році виготовив майстер з Болехова — Іван Чміль. Малярські роботи й різьба виконані у стилі класицизму, хоча у ній простежуються стильові елементи бароко (акантовий лист), рококо. У різьбленні також зберігаються суто канонічні елементи такі, як: виноградна лоза тощо. Іконостас повний щодо кількості ярусів (5 — цілком канонічна кількість). Створений у формі арки, починаючи від святкового ряду. Образи іконостаса й бічних вівтарів належать до більш пізнього періоду, написані олійними фарбами на полотні.
Бічні вівтарі мають аркоподібне завершення. Вони містять ікони із сюжетами про життя Ісуса Христа і Пречистої Діви Марії, мають декоративне оздоблення у вигляді ангелів. На обох вівтарях — кивоти, що увінчуються скульптурними образами ангелів.
Наступний ряд ікон із зображеннями Ісуса Христа та Пречистої Діви Марії в центрі та образами «Благовіщення», «Різдва Ісуса Христа» на вівтарі Матері Божої, «Молитва в Гетсиманському саду», «Хрещення Ісуса» на вівтарі Христа. За центральними образами розташовані барельєф із зображенням Ісуса, який іде на Голгофу та образ Святої Параскеви П’ятниці. Увінчують вівтарі ікони «Усіченні голови Івана Хрестителя», «Діва Марія з Ісусом на руках».
Дещо іншим є вівтар Різдва Христового, розміщений у захристії. Він виготовлений у XVIII ст. у стилі західного бароко. На вівтарі розташовані образи пізнього періоду «Різдво Христове» та «Жертвоприношення Авраама». Проте в них відчуваються деякі риси ранньої ікони. Увінчують вівтар різьблені скульптури Святих Кирила й Методія, ангела та Бога-Творця Всесвіту.
Настінні розписи у храмі Святого Архистратига Михаїла з’явилися у 1936–1938 роках. Вони виконані художниками Павлом Ковжуном та Михайлом Осінчуком. Це високохудожні твори написані у стилі модерну, хоча окремі мотиви запозичені з попередніх стилів — бароко, класицизму та інших. Декоративні композиції виконані у яскравих тонах різноманітної рослинної та тваринної орнаментики. У розписах використано багато елементів символізму.
Склепіння храму розмальоване у формі зоряного неба із образами ангелів на цьому фоні. Внутрішня сторона центральної бані розписана в традиційному візантійському стилі.
Увінчується зображенням голуба (символ Святого Духа) та хрестом, по боках — зображення звірів-символів святих Євангелістів, на підбаннику образи Ангелів-Шестикрилів. Нижче ікони «Різдво Пречистої Діви Марії», «Різдво Господа Ісуса Христа», «Хрещення Ісуса Христа», «Розп’яття», образи Святих Євангелістів Матвія, Марка, Луки, Івана, текст молитви «Отче наш» староукраїнською мовою, образи-символи (всебачаче око, всечуюче вухо тощо).
На стінах храму — ікони: у центрі — Святої Катерини, Святої Олени, Святого Дмитрія, Святого Юрія; ліворуч — Святої Ірини, Святого Йосафата, Святого Йосифа-Обручника; праворуч — Святого Івана-Хрестителя, Святого Кирила, Святого Методія.
Сьогодні з нагоди ювілею краєзнавець Василь Фіцак видав поштівку «110-років храму Св. Архистратига Михаїла в Калуші», яке ви власне і бачите на ілюстрації до статті. На часі також упорядкування й видання документальних матеріалів з історії Михайлівської церкви в Калуші.
Підготував Іван ТИМІВ, історик, провідний науковий співробітник Краєзнавчого музею Калущини
