Вічна пам'ять Герою! Про загибель військовослужбовця повідомила Рогатинська територіальна громада, інформують "Вікна".
Сьогодні, у маленьке затишне село на Рогатинщині "дісталася війна". Вона прийшла дуже страшно — з трагічними рядками сповіщення до матері Галини:
"Ваш син, молодший сержант Ігор Мартиняк загинув від отриманих поранень несумісних з життям, внаслідок бойового зіткнення з противником в районі населеного пункту Гуляйполе Запорізької області".
Без рідної людини назавжди залишились мати, дружина, сини Максимко і Тадейчик, сестри Любов і Наталія з родинами.
Ігор Мартиняк народився 4 травня 1983 року в селі Заланів на Рогатинщині. Закінчив місцеву школу і вступив у Перемишлянське ПТУ №61, обравши фах бухгалтера. Згодом заробляв на життя у різних фірмах нашої країни та закордоном. Але яскраво запам’ятався побратимам його хист до столярства, адже тривалий час Ігор Мартиняк працював майстром з виготовлення меблів на одному із підприємств Львова. А це ремесло стало в пригоді й у зоні бойових дій. Назавжди закарбується у спогадах воїнів "стіна духу", яку Ігор Мартиняк вирішив створити на фасаді їхнього помешкання.
"Волонтери часто привозили нам з допомогою дитячі листи і малюнки … Ми зберігали їх в коробці. Якось "Тадей" каже: "Чому вони у ящику стоять? Зробимо з них стіну, яка щодня буде підбадьорювати". Невдовзі ми привезли ДСП-плити і стали до роботи. Весь фасад хати, в якій мешкали, обклеїли дитячими творіннями, а також прапорами. Ця стіна справді додавала нам сили. Була важливим місцем перед бойовими завданнями", — пригадує бойовий товариш.
Складну дорогу воїна-будівничого Ігор Мартиняк розпочав з перших днів повномасштабної війни — 11 березня 2022 року. Щоб захищати Україну, його не спиняли певні вади із зором й те, що до цього ніколи не тримав у руках зброю. Він чітко вирішив для себе — "Необхідно!". Тож добровільно записується у ТрО, проходить навчання і 26 квітня вже вирушає у Запорізький напрямок.
За плечами військового майже два роки оборони, непрості будні воїна, які переплітаються з доброю звісткою з дому — народився синочок Тадейчик.
"Важко було повертатися на фронт, коли тримаєш на руках немовлятко. На тебе дивляться ті маленькі, щирі оченята, але треба назад. Мусиш, бо хочеш захистити своїх рідних, синочків…", — говорив бойовим друзям Ігор Мартиняк.
І молодший сержант 1 стрілецької роти 75 батальйону 102 бригади робив це до останнього подиху. 6 листопада, коли ворог наблизився впритул, він не покинув позиції. Попри важкі травми й поранення продовжував оборону. А останніми його словами стали: "Слава Україні!".
Черговий "приліт". Будинку, що певний час був їхнім прихистком, теж дісталося. Між уламків штукатурки в одній з кімнат привернула увагу важлива деталь — вишиванка. Рівненька, чистенька у чохлі із целофану вона непорушно висіла на вцілілій стіні.
"Це сорочка "Тадея", — згадують побратими. — Він завжди брав її з собою й одягав на великі державні свята, навіть в окопах. Казав, що мама вишила, тому дуже дорога йому".
Втім, не тільки вишиванка розповідає про Ігоря Мартиняка зі Заланова, як патріота. Багато його вчинків є яскравим твердженням цього. Він пройшов Майдан Гідності та в найскладніші дні повномасштабного вторгнення повернувся з Польщі в Україну, щоб добровільно вступити у тероборону.
"Рогатинська міська рада висловлює щире співчуття близьким і побратимам загиблого Захисника. Хай Господь дасть сили Вам пережити це невимовне горе. Вічна пам'ять Герою", — йдеться у співчутті.
