Ще одна мета іноземних лікарів — передати свої знання українським колегам, і тоді таких відновлюваних операцій в країні буде більше.
Фонд Face the Future існує з 1996 року, його засновником є професор медичного університету Торонто Пітер Адамсон, який свого часу очолював Канадську та Американську академії пластичної та реконструктивної хірургії обличчя. За майже 30 років хірурги, що співпрацюють з організацією, оперували людей в Ефіопії, Руанді, Непалі тощо. Місія в Україну стала для команди 50-ю. Засновник проєкту доктор Пітер Адамсон розповів про операції та про українця, який його вразив, пише "НВ".
— Коли ви вирішили приїхати з місією до України?
— Через тиждень-два після російського вторгнення 24 лютого минулого року. Я усвідомлював значення того, що сталося, і відчував, що хоча Росія вторглася саме в Україну, але насправді це становить загрозу для всіх нас, всієї ліберальної демократії західного світу. Наш фонд одразу ж почав планувати візит, але організаційні питання зайняли 10−12 місяців. Першу місію в Україну ми змогли привезти в березні цього року.
— Як проходить відбір пацієнтів для операцій?
— По-перше, це люди, хто найбільше потребує операції. Тобто поранені з серйозними травмами, яким ми можемо суттєво змінити життя на краще — дати можливість нормально їсти, відновити частину зору або допомогти вільно дихати. Також ми обираємо пацієнтів, на яких українські хірурги зможуть найбільше навчитися. Для цього можемо взяти групу з шести-восьми людей, що потребують операцій одного типу. Це дає нашим колегам з України розуміння, як їх робити.
— Під час операцій місії хірурги діставали деякі пластини, які були встановлені в обличчя пацієнтів раніше, та замінювали їх іншими, тому що з ними щось не так. В чому причина? Чому ті імпланти, які ставлять українські лікарі, не завжди підходять?
— Це правда, що лікарі не завжди можуть зробити все правильно. Безумовно, що українські хірурги в регіонах мають добрі наміри, і вони роблять все можливе. Але ніхто не має великого досвіду в цьому. І тому іноді пластини можуть бути встановлені не там, де треба. Тож ми виправляємо це й ставимо їх в трохи кращому місці. Або повністю замінюємо імплант.
Існує й інша причина. Титан, з якого роблять пластини, — це гарний матеріал, бо він інертний, не викликає великої реакції. Але, наприклад, людина захворіла, підхопила застуду. В звичайній ситуації вона може випити антибіотики, які через кров розносяться по організму й долають інфекцію. Якщо ж у пацієнта багато рубцевої тканини — а в людей, що отримали надзвичайно важкі поранення, саме така ситуація, — й стоїть пластина, то навколо неї може утворитися біоплівка, що призводить до росту бактерій. Тоді людині можна давати скільки завгодно антибіотиків, і вони розійдуться по всьому тілу, але в цю область не зможуть потрапити, бо туди не поступає кров. Такі випадки бувають не так часто, може кілька відсотків, але таке трапляється. Тоді треба вийняти імплант, позбавитися інфекції, пропити курс антибіотиків і лише потім, коли вся область буде чистою, поставити нову пластину.
— Який з випадків в Україні став для вас найбільшим викликом чи найсильніше вразив?
— Таких випадків багато, але цього разу в нас був молодий чоловік [військовий Андрій Смоленський], який втратив обидві руки та очі внаслідок вибуху. Крім того, у нього серйозна травма щоки з так званим травматичним татуюванням — це коли бруд, пісок або порох спричиняють появу чорних плям на обличчі.
Але що нас найбільше вразило — це його почуття оптимізму, бо він збирається отримати протези та жити далі своє життя. І це така трагічна історія, але водночас вона дає стільки надії на людський дух, це дивовижний приклад мужності та сили.
Більше — у публікації ""Це трагічна історія". Канадський хірург розповідає, як відновлює спотворені війною обличчя, та згадує українця, що його вразив" за посиланням.
Історію про Андрія Смоленського читайте у публікації "У Франківську американські хірурги встановили військовому титановий імплант" за посиланням.