Після того, як Павла поранило, обстріл тривав ще хвилин 40, а потім за ним приїхали й евакуювали. Героя з себе не робить, а каже, що "тоді багато хто приймав таке рішення", інформують "Вікна" з посиланням на проєкт "Сталеві духом".
Дісталося рукам
У зону бойових дій Павло потрапив наприкінці квітня 2022 року. Служив у роті контрдиверсійної боротьби.
"Ми виконували функції розвідки: тихенько зайшли, зробили, що треба, і тихенько вийшли. Якщо б нас хтось побачив, то вийти була б дуже мала ймовірність. Ми заходили дальше за лінію фронту", – розповідає він.
Поранення отримав під Гуляйполем 30 грудня.
"Це була контратака. Там трошки нас були відсунули, і ми мали відбити наші позиції назад. Там був цілий наш підрозділ, інші — купа народу... Потрапили під мінометний обстріл".
"Я зразу побачив, що втрачена права рука, – продовжує чоловік. – Хотів собі сам ставити турнікет. Не відчув, що ліва рука також пошкоджена, кістка повністю розроблена. Хотів дістати турнікет, побачив, що кисть висить, і тоді вже почав кричати про допомогу. На ліву руку командир поставив турнікет, а на праву – медик".
Після того, як Павла поранило, обстріл тривав ще хвилин 40, а потім за ним приїхали й евакуювали.
"До евакуації ще треба було дійти. Я своїми ногами йшов, мене просто притримували з двох боків. У ногах були осколки, але більше рука прийняла права і ліва... А бронік все витримав", – додає він.
Пораненого відвезли в Гуляйполе, далі – в Покровське, а відтак – у Запоріжжя, де зразу ж зробили операцію.
"Руку праву – там вже не було, що збирати – просто дорізали, що не відірвало і все... А ліву зібрали, в принципі", – резюмує поранений.
Особистий приклад
Праву руку Павлові Короткому ампутували вище ліктя. Фантомні болі, каже, присутні від першого дня.
"Це постійне фантомне відчуття кисті. Це пояснити дуже важко. Я постійно чую зажату руку. По 10-бальній шкалі біль мені скаче від 3-х до 8-ми протягом дня", – роз'яснює він.
Чоловік твердить, що обезболюючі не приймає, бо "маленькі дози не діють, а великі – небезпечні".
"Мені зразу в лікарні сказали, якщо збільшувати дозу, то за місяць буду наркоманом", – зауважує чоловік.
Великих планів на прийдешнє Павло наразі не складає. Спершу хоче завершити процес лікування, який вже тягнеться десятий місяць. А потім думає працевлаштуватися. Але це залежить від того, як ліва рука буде працювати.
"Правої нема, а то все протезування, це все таке, умовне. У мене є механічний протез, але це не те, що рідна рука, навіть пошкоджена", – додає він.
А найголовніше – "поки є діти маленькі, треба ними займатися, вчити їх". Чоловік вважає, що приклад трирічному синочку і десятирічній донечці вже подав. Суть його в тому, що не треба боятися захищати свою Батьківщину.
