Вічна пам’ять Герою! Про загибель захисника повідомили на фейсбук-сторінці виконавчого комітету Бориспільської міської ради, інформують "Вікна".
Коли у березні 2023 року прийшов час стати на захист родини та української землі, Олександр Гончар без вагань вступив до лав Збройних Сил України.
За час проходження військової служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Функціональні обов'язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег по службі. Побратими згадують, що Олександр швидко знайшов спільну мову з усіма, був дуже щирим, відповідальним та дисциплінованим. Мав позивний "Джміль".
16 серпня 2023 року на Запорізькому напрямку життя Героя обірвалося. У Героя залишилися дружина, дочка та син.
"У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України. Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!", — йдеться у співчутті Бориспільської міської ради.
"Вічна пам'ять Герою! Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!", — йдеться у співчутті від МФК "Прикарпаття".
Олександр Гончар народився на Бориспільщині у селі Щасливе. Після закінчення місцевої школи прийняв рішення вступити до Державного педагогічного університету імені Г. Сковороди, аби опанувати професію вчителя фізкультури. Ця спеціальність була обрана не випадково, адже Олександр ще з дитинства захоплювався футболом і впевнено та натхненно працював над вдосконаленням своїх професійних вмінь і навичок.
Олександр Гончар був вихованцем бориспільського футболу. Першим професійним клубом став "Борисфен", за який він дебютував у 1997, був гравцем основного складу бориспільської команди.
У спортивній скарбничці Олександра Гончара (або як його ще називали — Муха) було багато й інших українських футбольних команд: "Прикарпаття" (м. Івано-Франківськ), "Ворскла" (м. Полтава), "Металіст" (м. Харків), "Зоря" (м. Луганськ), "Нива" (м. Тернопіль) та інші. Двічі ставав срібним призером Першої ліги України: 2002/2003, 2005/2006.
Після завершення спортивної кар'єри почав займатися приватною підприємницькою діяльністю. У Борисполі Олександр зустрів свою дружину, тут народилися їхні діти — донечка та синочок.
"Це була золота людина", — ділиться спогадами дружина та згадує, як смачно він готував.— Особливо добре вдавалося пекти торти. Кожного року на Різдво всієї родиною обов'язково їздили до батьків, бо ж сімейні цінності та традиції були завжди на першому місці".
