Герої загинули, захищаючи Україну від російських окупантів 46-річний Віталій Мазур з початку повномасштабного вторгнення кілька разів приходив до воєнкомату. Його вперто відмовлялися брати на службу за станом здоров’я. У цивільному житті чоловік був підприємцем, любив садівництво та природу. Працював у зоомагазині, а пізніше реалізовував садовий інвентар. Вкотре прийшовши до ТЦК, своєю наполегливістю чоловік переконав усіх, що може стати в ряди захисників. Тоді потрапив на службу до прикордонної служби. Став старшим сержантом та начальником 2-го відділення інспекторів 1-го прикордонного загону, йдеться на сайті міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа.
"Любив дуже природу, працював в "Природі", за рибками дивився. Футбол любив. Коли його призвали, його декілька разів повертали назад. Він все одно йшов. Разів п’ять, напевно, вертали його. Ну і нарешті його забрали. Він для мене Герой і назавжди залишиться Героєм. Вічна йому пам’ять", — розповідає тітка загиблого захисника Віталія Мазура Галина Мажак.
Олександр Єремягін — досвідчений військовий. Війна для нього, розповідає дружина, почалася ще у 2014-му. Вже тоді він став на захист країни у складі 80-тої окремої десантно-штурмової бригади.
"Він обрав найтяжчі війська — це ДШВ, тобто штурмові війська. Він хотів так. Він казав: "Я мушу піти захищати. Якщо не я, то хто?". Каже, мені треба своїх дітей, Батьківщину, сім’ю. Казав, що заради них пішов на війну. У 2015-му році він демобілізувався, але підтримував зв’язок зі своєю бригадою, з хлопцями. І от коли у 2022-му році це все сталося, в нас вже наплічник, вся форма була готова вже задовго до вторгнення", — розповідає дружина загиблого Героя Олександра Єремягіна Галина Смеречинська.
За плечима Олександра Єремягіна кілька великих звільнених міст на сході та півдні. З 2014-го року він пройшов найгарячіші точки фронту. Побратими кажуть, називали старшого бойового товариша батьком, адже саме він міг приймати найважливіші рішення під час найнебезпечніших подій.
"Наша бригада, яка складалася з 13 чоловік, називала його батьком, справжнім батьком. Тому що з тих оточень, і з того, що відбувалося там, він був тією людиною, яка могла вивести нас з оточення. І завдяки такому багато із вас стоїть перед вами і може сказати про цю людину. Він є батьком для нас і для нас батьком залишиться завжди", — зазначив побратим загиблого Олександра Єремягіна Ренат Вовк.
Тепер на ліцеї №1, на жаль, вже три анотаційні дошки випускників цього закладу, які загинули, захищаючи нашу державу.
Директорка закладу Любов Мурга звернулася до всіх учнів та присутніх на заході, озвучивши гасло загиблого Олександра Єремягіна.
"Вони тепер дивитимуться на нас з вами на кожному святі. І в них в очах сум і надія. Надія на нас з вами. Вони зробили все, що від них залежало, для того, щоби нам дати життя. Життя сьогодні, життя завтра. І якщо ми не будемо пам’ятати це гасло з його уст: "Якщо не я, то хто?", то в нас не буде завтра", — зазначила директорка ліцею №1 Любов Мурга.
