Військовий з Боднарова Андрій Бойчук втратив ногу та потребує допомоги (Оновлено)

"Будиночок, що на вулиці Бандери, дзвенів сміхом, тулив ласкою чотирьох синів, зігріваючи їх материнською любов'ю та батьківською турботою. У квартирі завжди було гамірно. Подвір'я, дбайливо облаштоване господарями, теж збирало чимало однолітків. 1996 — 1997 навчального року, далекого мирного червня, Андрій — найстарший із синів Михайла Бойчука — успішно, з оцінками "добре" та "відмінно" закінчив нашу школу. Сорок чотири випускники розлетілися світами. Андрій із другом Василем, однокласником, який, до речі, сьогодні, у час грізний, клопочеться про наших військових як волонтер "Дружньої Руки Допомоги", подалися до Івано-Франківського фахового коледжу ЛНУП. Здобувши освіту, здібний юнак продовжив навчання в Київському інституті внутрішніх справ, по закінченні якого деякий час працював в Калуському відділі державної виконавчої служби. Юрист за дипломом поєднував своє життя зі спортом. Карате як своєрідне бойове мистецтво самозахисту стало його хобі. Він, завзято тренуючись, ніби готував до тривожних днів сьогодення не тільки себе, а й дітей. Для охочих організовував гуртки зі східного єдиноборства. Почувався немовби на сьомому небі, адже малеча як з Боднарова, так і сусіднього села Бринь, де жила бабуся Андрія, спішила на заняття з улюбленим учителем, товпилася, із зацікавленням збиралася, і яблуку ніде впасти було.

Що мотивувало Андрія, коли він уклав контракт, став військовослужбовцем ще задовго до АТО? Питання для роздумів...

Як відомо, Схід став тоді пристановищем волелюбних. Андрій разом з побратимами був учасником боїв за встановлення контролю над летовищем Луганського міжнародного аеропорту. Не одну кровопролитну битву бачив боєць — мужній захисник Вітчизни!Як старший лейтенант, безстрашний командир Андрій Бойчук, очолив українських патріотів на боротьбу з ворогом — підступним, жорстоким, долаючи тернисті дороги війни... Нікополь, Донецьк, Миколаїв, Херсон, Харків... Коли були зими, німіли ноги в окопах, клякли в крижаній багнюці; як лили холодні осінні дощі, обтяжували неспокійні думки; тільки-но весняні талі води разом з молочними туманами підступали до позицій, непокоїлись бійці; терпіли холод ( спекотне літо, навпаки ж, випікало серце, вразливе до заподіяного москалем лиха). Мабуть, щемливо-солодкий спогад про донечку, одинадцятилітню Марійку, яка чекає татуся з війни, додавав сил, загартовував волю.

Десять років життя позаду. Час величі та героїзму...

Третій день грудня 2023 увірвався нестерпно — болючою звісткою до наших односельців (минулого року, на початку грудня, поранено у боях за Авдіївку Василя Грицюка, що нині вже з небес боронить землю батьків, а двоюрідний брат Андрія — Роман Бабінчук теж втратив ногу через важке поранення у бою за Батьківщину).

Нині захисник України знаходиться на лікуванні в Івано-Франківську. Це вже п'ята локація після кількаденної трагедії. Нашвидкуруч витирає матуся сльози гіркої радости, бо живий син. Віримо, що не зачерствіла нічия душа до людського горя. Складаючи молитву Всевишньому, й ми, краяни, благаємо допомогти коштами нашому Андрієві у дорозі до видужання", — написала Ольга Попадинець.