Український традиційний одяг іноземці купують рідко. "Передати спадок для наступних поколінь"
Катерина Словак — родом з Криворівні Верховинського району. Зараз жінка проживає у селі Старий Косів. Майстриня розповідає: навчитися шити хотіла ще в дитинстві, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "Суспільне".
"У мене в родині вуйко шиє. Був кушніром. Він сам виробляв шкіру і виготовляв всілякі кептарики. Коли я прийшла до нього дитиною, хотіла навчитися, він сказав: "То — тяжка робота, тобі того, дитино, не треба". І не захотів мене вчити. А потім вже довелося, коли вийшла заміж", — говорить Катерина Словак.
Створювати гуцульський одяг її навчила свекруха. Майстриня зазвичай шиє кептарі за старими фотографіями чи робить репліки давнього одягу. Катерина Словак не змінює орнамент, щоб передати у спадок для наступних поколінь.
Жінка розповідає: колись за основу виробу брали шкіру. Зараз вона використовує шкірозамінник, а також кашемір та сукно. На виготовлення одного кептаря Катерина Словак витрачає від одного місяця до трьох. Всю роботу виконує власноруч, починаючи від викрійки та закінчуючи найскладнішим елементом — снурками.
Дев'ять років тому Катерина почала шити сердаки з кашеміру або сукна.
"У жіночих та чоловічих все однакове. Тільки у жінки рукав закочений, а в чоловіка він йде рівно. А так — комір, дармовиси однакові. Колись дуже просто було, без тих квіточок шили, самі куточки вишивали", — каже жінка.
Фото в українському кептарі, яке створила Катерина Словак, на своїй сторінці в Instagram опублікував берлінський дизайнер Френк Вільде. Втім, каже жінка, український традиційний одяг іноземці купують рідко. Половину замовлень роблять українці, які виїхали за кордон.
"Можна одягнути просто кептар"
Катерина Словак розповідає: популяризувати традиційний український одяг їй допомагає донька Сюзанна Словак. Вона поєднує кептарі із сучасним одягом, зокрема з джинсами.
Дівчина каже: використовує окремі елементи, до прикладу, дармовиси, як аксесуар до сумки, одягу чи прикрасу на волосся.
"Я почала це носити, щоб показати, що можна одягнути просто кептар. Не треба — весь стрій, тому що це ще й дуже дорого мати весь стрій. Колись, розповідають, один кептар коштував, як корова. Ну, це — гонорово, це — дуже гонорово. І зараз — так само", — говорить дівчина.
Зараз Сюзанна робить репліку кептаря 1892 року із села Річка Косівського району. Вона створила каталог, де зібрала старовинні фотографії кептарів з різних регіонів України.
