Театр «Silentium» розпочав підготовку до нової постановки з вересня. Фото: ПК "Юність", Оксана Лісовська Запам’яталося усе — і чудова акторська робота, і бутафорія, і костюми, і декорації. Але найбільше — справжній дух прийдешнього Різдва.
Чому саме Діккенс і чи не лячно було поставити таку об’ємну у всіх сенсах роботу силами аматорського театру? З такими запитаннями «Вікна» звернулися після прем’єри до режисера-постановника і керівника театру «Silentium» Дмитра Карачуна.
— Ідея у мене зажевріла ще рік тому саме у Різдвяні свята, — згадує Дмитро Карачун. — В інтернеті надибав мультик «Скрудж. Різдвяна історія.». Це така собі мультяшна версія відомого мюзиклу за мотивами повісті Чарльза Діккенса. Як режисер, підсвідомо спроєктував сюжет на сцену. А чому б і ні? Наступного дня пішов у бібліотеку і взяв почитати оригінал. Далі передивився усі кінопостановки, які були доступні в мережі. Зацікавився і відтоді виношував майбутню п’єсу. Проте цього року ми ставили одразу дві вистави: «Лісістрату» до дня святого Валентина і «Русалоньку», а на Різдвяні свята я таки спланував поставити Чарльза Діккенса.
Інсценізацію Дмитро Карачун зробив сам з українського перекладу твору англійського письменника. Фантасмагоричний твір вимагав окремого підходу, масштабних декорацій, великої кількості акторів. До того ж основний склад молодіжного театру був укомплектований випускниками Фахового коледжу культури і мистецтв міста Калуш, які улітку, закінчивши навчання, роз’їхалися хто куди. Та все ж із початку вересня театр «Silentium» розпочав підготовку до нової постановки.
— Найперше, що потрібно — це сценографія, — каже Дмитро Карачун. — Треба бачити декорації, а потім уже і персонажів серед них. Слід зазначити, що колись ПК «Юність» мав усе, що потрібно для сценографії. Була і поворотна сцена, і оркестрова яма. Зараз цього нема, а тому усього, чого б хотілося зробити на сцені для повноти відтворення різдвяної казки, нам зробити не вдалося. Проте наблизили ми феєричну атмосферу до максимуму. З підбором акторів також не виникло якихось проблем. Коли я читав історію Ебенезера Скруджа, я собі його уявляв в образі нашого чудового актора Ігоря Мудрика. Коли я йому запропонував цю роль, він аж втішився, каже: «Не такий я вже й скнара, але буде цікаво».
Інші ролі виконували студенти Фахового коледжу культури і мистецтв та школярі. Основу склали студенти другого та третього курсів, які уже були залучені у попередніх постановках «Silentium» . Це студенти режисерського відділення Наталія Потапенко (відвідувачка контори Скруджа), Максим Шульга ( Фред, племінник Скруджа), Іван Гук (Боб Кретчит, клерк Скруджа), Юліанна Квасньовська (дочка Боба Кретчита), Владислав Лесик (Дух Теперішнього Різдва), Денис Олексин (колядник), третьокурсник хореографічного відділення Іван Сапичев (привид Джейкоба Марлі), дев’ятикласник ліцею №6 Ілля Самочко, який до цього брав участь у постановках «Лускунчика», «Русалоньки» та зіграв головну роль у «Вожді Червоношкірих». Цьогоріч до нашого колективу долучилися і яскраво засвітилися на сцені другокурсниці режисерського відділення Анастасія Джуган (Дух Минулого Різдва) та Вікторія Данилів (дочка Боба Кретчита), першокурсник відділення сценічного мистецтва Андрій Дякун (Зелений Дух-помічник), студентка Коледжу ІФНТУНГ Анастасія Долинська (дружина Боба Кретчита), учениця 11 класу ліцею №10 Діана Васильєва (епізодичні ролі), десятикласниця ліцею №10 Дарина Поліщук (Дух Майбутнього Різдва) та п’ятикласник ліцею імені Дмитра Бахматюка Макар Вербовецький (Тім Кретчит).
— Від вересня до початку прем’єри ми займалися розведенням епізодів, масових сцен, хореографією, підбором костюмів та виготовленням бутафорії та декорацій. Все це робили практично власноруч. Особливих клопотів завдавали саме костюми. Адже зараз дуже важко підібрати елементи одягу, який був притаманний мешканцям Лондона початку ХІХ століття, — зауважує Дмитро Карачун.
Приміром, на виготовлення одного головного убору — циліндра — витрачалося купа паперу, картону, клею і часу. На один такий виріб ішло два-три дні. Практично півтора тижні клеїлися і обшивалися матерією п’ять циліндрів. Дещо можна було знайти в костюмерній «Юності», дещо шукали по «гуманітарках».
— Хочу подякувати нашим художникам-оформлювачам Лесі Пробоїв і Тетяні Якимчук, костюмеру Світлані Солоджук, — каже режисер театру «Silentium», — які нам дуже допомогли у підготовці костюмів та декорацій. Хоча й левову частку виконали і я сам, і наші актори. Приміром, Дарина Поліщук сама повністю виготовила свій костюм-ляльку Духа Майбутнього Різдва. Величезне дякую хочу сказати і нашому хореографу Ользі Деркач, яка переселилася до Калуша з Харкова, Оксані Лісовській та її вокальній студії «Ліра» за фонограму пісні сім’ї Кретчитів «Господи, благослови нас усіх», Андрію Сімківу за запис фонограми снів Скруджа та пісні Духа Теперішнього Різдва, у якій я спробував свої вокальні здібності (сміється. — Авт.).
Особлива подяка Сергієві Дрекалу, який розробив креслення і долучився до виготовлення усіх рухомих декорацій.
— В цілому, я повністю задоволений роботою всього нашого колективу. Наші актори просто молодці, адже крім того, що кожен з них виконував багато функцій і до, і під час вистави, вони чудово впоралися і з основними своїми заняттями у школах та у коледжах. Нерідко зривалися репетиції через іспити, контрольні, заліки, та попри все — у кінцевому результаті, як на мене, вийшло все на відмінно, — зазначив режисер.
До речі, таку складну виставу цього року в Україні, крім калушан, поставили Рівненський обласний академічний музично-драматичний театр — «Скрудж. Різдвяна історія» (спільний польсько-український проєкт) — та Театр драми і комедії міста Дніпро, який презентував мюзикл «Скрудж. Різдвяні історії».
Ігор МУДРИК, журналіст
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер